В потоках вічних стихій
Своє середовище
Своє середовище
Немов кип'ятком обпечене тіло,
Воно постійно і всюди тремтіло,
Очі втомлювались від цього видовища,
Ми втікали до свого середовища!
Бувало кригою пронизане тіло,
Світ біснувався - ми завжди терпіли,
Шукаючи тишу - в пошуках вогнища,
Повертались до свого середовища!
Іноді тіло посипане сіллю,
Рани, ще не з'явились суцільні.
Щоб не потрапити в солені дощі,
Ховались у звичному середовищі!
Тіло, що обмащене цукром та медом,
Незворушне - лиш виднілось спереду,
Так, забагато солодкого тіло зазнало,
Все одно повертались до свого ареалу!
Павутиння, яке огортає душі й тіла,
Не дає розправитись й крилам,
Навіть коли звільняємось вдало,
"Летимо" до свого ареалу!
Перепони, що постійно сповільнюють хід,
Не спроможні завалити прохід,
Навіть, коли дорога всіяна сховищами,
Нам комфортніше, повернутись до свого середовища!
#492 в Різне
#41 в Поезія
#813 в Сучасна проза
Відредаговано: 26.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
