Розділ 28. Намагання

Інна намагалась відновити рівновагу і комфорт у стосунках, докладаючи якомога більших зусиль до роботи. Вона міркувала:

— От коли я буду заробляти на рівні з Орестом, він буде мене поважати. Тоді він буде враховувати мою думку, мої почуття і потреби. Він буде мене любити. 

Думки напрочуд абсурдні, адже вона чудово знала — люблять не за щось. Їй час від часу траплялись пости на кшталт “7 ознак, що чоловік тебе не любить” —  і все співпадало. Вона намагалась достукатись і пояснити йому, що вона відчуває. Чого потребує. Як їй важко.

Вона хотіла щоб її просто любили. Але цього не було.

Діти постійно потребували від неї чогось. Вона докладала зусилля, старалась, як могла. 

Діти росли, і їхні потреби змінювались. Вона намагалась все вловити і врахувати. 

Інна дуже старалась знайти чи роботу, чи справу, яка давала б дохід. Вона розуміла, що це має бути щось таке, що можна поєднувати з доглядом за дітьми, адже спочатку вони були весь час на дистанційному навчанні, потім періодично, згодом їх іноді необхідно було раніше забрати зі школи… Крім того на регулярній основі були дрібні і не дуже хвороби. І взагалі їх ще не можна було залишати без нагляду і піклування. Тож на ній були обов'язки по догляду за дітьми, побут, котики, за якими щодня прибирати, і постійне хвилювання, що вона не заробляє як чоловік, а мусить, бо інакше він її не любить. 

Орест постійно скаржився на ціни. На фінансові труднощі. На те, що їм не вистачить. І найменше прохання Інни щось купити супроводжувалось тирадами про нестачу грошей, про необхідність економити, про те, що вони не справляться, а далі буде ще гірше. 

Орест не пропонував ніяких рішень чи допомоги. А Інна відчайдушно намагалась і так потребувала його любові, що не помічала, в якій жахливій ситуації вона опинилась з ним, наскільки ці стосунки її ранять. 

Вона намагалась заробити гроші як могла: шукала проекти на дистанційну роботу, займалась рукоділлям, продавала секондхенд. Ці справи давали невеличкі доходи, але цього було справді дуже  мало. Занадто мало. І скільки б вона не старалась, ситуація все ніяк не виправлялась. 

Інні фінансово допомагали родичі. В якийсь період чималі суми переказувала сестра Яринка, яка добровільно мобілізувалась. Інні було соромно, що допомагають їй, а не вона. Але кошти брала, бо потрібно було елементарно одягнути дітей. Більшість грошей вона спрямовувала саме на потреби діток, хоча могла час від часу і себе порадувати якимись солодощами чи косметичними засобами, або ж так званими обновками з секондхенду. 

Іноді купувала матеріали для хендмейду в надії, що зможе з цього зробити хоч маленький бізнес. Але в неї майже нічого не виходило. Можливо тому що не було енергії. Взагалі. 

Інна почала все більше вивчати психологію: курси, відеолекції, тренінги, книги, консультації. Звісно, вона і далі комплексувала через те, що не мала закінченої освіти в університеті, але змінити це не могла —  було не на часі шукати гроші і час для такого масштабного навчання. Тим більше, що потрібно приділяти увагу діткам. А умови в країні змушували постійно бути насторожі  і хвилюватися за їхню безпеку. 

Йшли тижні, місяці, роки, а Інна все ніяк не могла налагодити дохід. Не вдавалось, і все. Орест був неприязним і постійно невдоволеним нею. Все більше критики. Особливо в конфліктах. Вона не могла висловити будь-яке невдоволення, почуття чи потребу без того, щоб він не проявив агресію — перекладаючи будь-яку відповідальність на неї, соромлячи і принижуючи. І ніколи не визнавав цього. Ніяк не міг визнати, що він робить їй боляче, що він з нею несправедливий. А ще й випивав регулярно, і далі регулярно їздив до свекрухи і догоджав всім навколо, окрім Інни — але ніколи не визнавав найменшого натяку на несправедливість його дій, те, що він чимось її ранить. Ні. В нього на все були пояснення і поважні причини.

Інна з одного боку піддавалась впливу нещадної неприязні з боку чоловіка. І все більше звинувачувала себе, і все більше намагалась виправити ситуацію. З іншого боку вона починала підозрювати, що можливо вона варта більшого розуміння, поваги і любові. Можливо вона не так вже й мало робить. Можливо ставлення чоловіка до неї несправедливе. Було важко, але вона намагалась розібратись. Було нестерпно, але вона продовжувала шукати вихід, продовжувала справлятись, як могла.

Власне, в неї, як завжди, не було права, не було вибору не справитись.

Хоча б відповідальність за дітей. Це те, що змушувало її балансувати. Пристосовуватись. Бути обережною і не поспішати з ризиковими рішеннями. Піклуватись. Бо це ж діти. Бо хто, як не вона.