Розділ 26. Свекруха

Інна зненавиділа свекруху незадовго після того, як одружилась. І її ставлення було однією з ключових причин, чому жінка так хотіла переїхати будь-якою ціною. Чоловікова мама при знайомстві справила враження милої і доброї жінки, але зовсім скоро цей образ розчинився. 

На момент одруження з чоловіком, в свої юні та наївні 18 рочків Інна думала, сподівалась, що все буде нормально. Надіялась, що вони з чоловіком без проблем зможуть жити як щаслива сім'я в домі свекрухи в окремій кімнаті. Вона навіть близько не бачила того жаху, який її чекав у майбутньому, нічого такого не передбачала. 

Взагалі, коли Інна зустрічалась з Орестом, вона полюбляла носити акцентний неформальний одяг. Коли майбутній чоловік побачив її рвані джинси, він з неочікуваною строгістю заявив —  ці штани не вдягай, коли приїдеш знайомитися з моєю мамою. Це ошелешило Інну, але вона прислухалась і на зустріч зі свекрухою одягнулась на її думку доволі стримано. І навіть якийсь час не розуміла, чому її хлопець таке сказав. 

Якогось разу Орест сказав:

— Моя мама весела і добра. 

А невдовзі Інна сама побачила, як це далеко від реальності…

Але спочатку вона в усьому допомагала свекрусі. Коли приїздила в гості, то привозила смаколики до чаю. Слухала її поради тихо і покірно. Спочатку все вписувалось в картинку нормальної турботливої матусі…

В Інни з Орестом з самого початку були на її думку серйозні стосунки. Вона розраховувала на те, що коли їй виповниться 18 і вона закінчить навчальний семестр, він на ній одружиться. Але коли дійшов час до домовленого терміну, хлопець почав відпиратись:

— Може давай не зараз, може трохи пізніше?

Інну такі повороти боляче ранили, але серйозна розмова з Інниним батьком дала результат — чоловік все ж одружився на ній в призначений час. Але ось цей момент вона запам'ятала назавжди. І не сумнівалась анітрохи — до чоловікових поривів відкласти одруження була причетна свекруха. Вона про це здогадувалась, але не могла довести. А на запитання про причини цих відкладань чоловік щось мямлив. Але під тиском Інниного батька вони одружились в той час, коли Інна очікувала, і далі імітували нормальне подружнє життя. 

А ось коли Інна завагітніла і носила під серцем старшого синочка, свекруха себе проявила.

Було літо, Інна була в чоловіка вдома, тобто вони жили з чоловіком в домі чоловікової мами. Чоловік ходив на роботу. Інна мала університетські канікули і була вдома. В якийсь момент вона відчула глибокий відчай, почала почуватися зовсім безсенсово. Її перебування в цьому чужому місті, в чужому домі зі свекрухою, із зустрічами з чоловіком лише пізно ввечері було порожнім, нудним, нецікавим. В неї ще не було нормального інтернету, щоб мати хоч якийсь зв'язок зі світом чи доступ до інформації. 

Інна не розглядала такий варіант, як розлучення. Це було б якимось крахом чи соромом. Тож вона побачила інше рішення —  завагітніти і ростити дитину. Це дало б сенс. І вона одразу про це сказала чоловікові. Вони виявились достатньо здоровими і сумісними, щоб вдалось завагітніти одразу. 

І ось коли Інна переживала досвід своєї першої вагітності, токсикоз і все решту, свекруха взялась що є сили втручатись в життя. Під соусом турботи вона намагалась командувати всім. Втручатись куди потрібно і куди ні. Давати безліч непроханих порад і критики. Без жодного такту. З агресією на спроби захисту меж. І з часом це тільки наростало. Розуміння і повага не прийшли ніколи.

Коли Інна вже була вагітна, вони з Орестом і компанією його друзів зібрались в гори. Молода жінка, та ще й з плодом в лоні не зовсім хотіла цього, радше навіть боялась. Але вона зовсім не хотіла, щоб чоловік поїхав сам. До того ж вона знала історію про її кумира — одну талановиту жінку, яка взагалі на 8 місяці вагітності взагалі без проблем піднялась на Говерлу, тож і вона наважилась на це. 

В дорозі сталась розмова з другом чоловіка, якого також звали Орест. Він був, на відміну від чоловіка Інни справді чуйним, емпатичним:

— Інно, я бачу ти якась збентежена. Мені Орест розповів, що ви чекаєте дитину, я вас щиро вітаю. А що тебе так турбує, може потребуєш поділитися?

— Дякую за вітання. Так, ми чекаємо синочка… Мене турбує те, що ми проживаємо зі свекрухою, і Орест не хоче взагалі ніякі інші варіанти розглядати…

— Що, дуже важко?

— Ага…

— Навіть не знаю як тебе підтримати. Ну, свекруха з часом помре, і ви залишитесь… Головне, що ви разом, щасливі, закохані…

Інна сумно усміхалась. Смерть свекрухи — це зовсім не те, чого вона хотіла. Вона просто хотіла, щоби вони жили окремо. А Орест, чоловік Інни, був категоричним. Вона була в розпачі. І вона вже сумнівалась в тому, наскільки вони насправді закохані.

…

І ось, пройшло чимало років, і цей момент настав. Вони жили окремо від свекрухи. Своя, хоч і орендована квартира. Тепер, коли весь жах спільного проживання був позаду, Інна відчувала просто жалість до старої жінки. Хоч і ревнувала чоловіка, через те що він весь вільний час був радий провести в мами вдома, замість приділити його Інні, дітям чи їхньому благополуччю. Але Інна думала, що справа все ж не в свекрусі, а в ньому — це його вибір. Його рішення. Можна дбати про маму, не вдаючись при цьому в спільне господарювання, не вкладаючи в це кожну відпустку, кожну суботу, і будь-який інший час, коли вона раптом покличе. Це було вже занадто.