Розділ 25. Робота як прихисток

В житті Інни робота мала велике значення. Це було чимось на кшталт прихистку: від тривоги, від хаосу, від болю. Завдяки реалізації і грошам вона відчувала хоч якусь опору. Вона вважала, що коли робить якусь справу — значить вона чогось варта. Якщо заробляє гроші — значить цінна. 

В цьому, по великому рахунку, не було ніякого самообману. Адже зайнятість, причетність до того чи іншого проекту давали їй орієнтири — що робити. Поспіх наповнював і рятував від порожнечі в душі. Справа допомагала не помічати безпорадність. А дохід крім всього був реальним ресурсом, який допомагав вирішувати хоч якусь частину життєвих проблем. 

Майже з самого початку періоду, коли Інна з сім'єю переїхали на квартиру, вона отримала пропозицію щодо співпраці від одного поважного психолога.  По суті, вона займалась контент-маркетингом для нього. Олександр звернувся до Інни не просто так, а після того, як Інна взяла в нього інтерв'ю —  це була одна з її ініціатив, вона як вільний журналіст для одного порталу брала інтерв'ю у психологів на різні актуальні теми, просто тому що хотіла реалізувати себе як авторка і бути причетною до сфери психології. І ось її помітили та оцінили —  саме так вона сприйняла пропозицію Олександра щодо співпраці.

Після публікації інтерв'ю Олександр надіслав Інні листа з пропозицією подальшої співпраці і назначив зустріч по відеозв’язку для обговорення деталей можливої роботи. Інні це водночас і лестило, і лякало її. Адже це така відповідальність. А вона практично у всьому почувала себе невпевненою і хаотичною. 

Відмовлятись від пропозиції зовсім було не на часі. Справа в тому, що вже якийсь час попередні проекти не приносили Інні вдосталь грошей, та й не були для неї достатньо цікавими. А гроші були дуже потрібні. Адже чоловік не просто так погодився жити на квартирі —  одним з факторів, які, ймовірно, вплинули на його рішення, було те, що Інна обіцяла платити 50/50 за оренду та комунальні послуги, старатись заробляти на їхні потреби… Вона вірила, що покращення побутових умов і зручніше місце проживання відкриє їй  можливості для кращих доходів. Але конкретних варіантів вона не бачила, тож хапалась за кожен шанс. 

Був призначений час зідзвону з Олександром щодо співпраці. Інна хвилювалась страшенно. Серце вистрибувало з грудей, тіло тремтіло зсередини, думки змішувались. Вона дуже боялась цього дзвінка, і рада була б його уникнути. Але дороги назад не було. Вона себе змусила наважитись, зробити цей крок. 

Одним зі способів заспокоїтись для неї був зідзвон з сестрою. Це трохи врівноважувало, але не зовсім. Зрештою, час настав, і вона прийняла дзвінок. Все ще тремтячи зсередини, вона включилась в розмову. Цікавість до психології вирятовувала. Хоча б якісь знання допомогли їй продемонструвати непідробну залученість в розмову, і, мабуть, саме це було вирішальним фактором, чому Олександр не відмінив свою пропозицію. 

Вона не була в розмові догодливою і покладистою, як робила здебільшого в співпраці. Вона проявила характер, принциповість, інтерес, бо це саме та тема, в якій вона була жива, і не готова була робити будь-що бездумно. 

В кінці Інна повідомила, що обдумає та напише, за яку ціну готова співпрацювати. Для цього вона підрахувала свої витрати за попередній місяць. Назвала цифру, щоб повністю закривати свої витрати. Вона розуміла, що це занадто багато. І вона не сподівалась, що Олександр погодиться. Але він погодився. 

Найскладнішим моментом були щотижневі зідзвони по відеозв’язку. Перед кожним дзвінком все всередині стискалось. Тіло зсередини тремтіло. Інна переживала змішані почуття до Олександра, як до фахівця і як до людини — тут була і повага, і цікавість та захоплення, і своєрідна огида та недовіра. В уявленні Інни психолог мав би бути більш пропрацьованим… Олександр в свою чергу здавався їй недостатньо впевненим, в той час як він збирався продавати курс по впевненості в собі —  і це викликало дисонанс. 

Було непросто зізнатись собі в цьому, але Інна заздрила Олександрові, що він, такий як є, дивний і недосконалий, реалізується, працює психологом, як вона мріяла але не змогла —  бо вона так і не отримала освіту, все ще не пройшла необхідну підготовку і не відчувала впевненості в собі, щоб наважитись зробити крок в сторону консультаційної практики. В її системі цінностей Олександр явно не дотягував до того, яким на її думку мав би бути психолог. 

Коли Інна дивилась на Олександра, вона бачила в ньому якогось слабака і дурника. Він мав дорогу освіту, але Інні здавалось, що його знання дуже посередні. Крім того в Інни викликали критику цінності, які він демонстрував. Їй доводилося підбирати і обробляти фото для публікацій в соцмережах, і необхідність розглядати його зовнішність викликала в неї якусь огиду. Його було забагато, він був занадто, його успіхи здавались несправедливими, і з цим доводилось мати справу. 

Інша сторона теж була. І нотки захоплення, і поваги, і цікавості. Навіть певне звикання та залежність виникали. В Олександра був поставлений красивий голос, який викликав не просто захоплення, він був магнетичним. Слухати його було насолодою за межами розуміння. Але разом з цим не зникало якесь відчуття огиди, зневаги, чи навіть насмішки. В цілому він здавався не вартим того, на що претендував. 

Попри все, Інна готова була довго і старанно працювати з Олександром. Це була цікава для неї тема, і хоча б цього було достатньо для того, щоб затриматись. І їй потрібні були гроші. Для життя, для того щоб не повністю залежати від чоловіка. А ще вона записалась на навчання з коучингу. І потрібно було щомісяця платити чималу суму грошей. Вона сподівалась, що це відкриє їй нові перспективи. Тож це здавалось вартим зусиль.