Ставлення чоловіка і його слова ранили Інну до глибини душі. Вона не сподівалась на таке від близької людини. Так чекала, що переїзд на квартиру і окреме життя їхньої сім'ї відкриє можливості для чогось гарного, для справжньої близькості і любові. Вона так надіялась, що поруч з нею той, хто також готовий разом будувати щось гарне. Адже вони вже стільки років разом і в них діти…
Вона намагалась пояснити Оресту, як ранять його слова. І сподівалась щось налагодити. Повернути довіру і ніжність. Але направду — нічого не працювало. З боку чоловіка була неприступність. Глуха стіна, яку вона так вперто не бачила. Вона думала, що скаже, пояснить, достукається, але нічого не працювало. Нічого не допомагало. Він був радий закрити тему і вдавати нормальне життя, хоча нормального життя не було.
Вдень Інна займалась роботою, домом і дітьми. Ввечері вони з чоловіком дивились фільми. Пили смачні напої і їли цукерки. Але це було не те. Інні було тривожно. Навіть сюжети фільмів піднімали важкі переживання — а раптом вона в небезпеці. Але здебільшого джерело небезпеки Інна вбачала в комусь іншому. Не в чоловікові. Не хотіла помічати страшне поруч. Припускала, що щось раптове і ризикове може виринути, наприклад, зі співпраці з клієнтом, який на її думку платив більше, ніж вона заслуговувала. Але ці гроші вона охоче брала — бо дуже потребувала.
Робота трохи допомагала. Не тільки в зароблянні грошей і реалізованості. Важливою деталлю було те, що вона допомагала не зосереджуватись на болісних переживаннях щодо чоловіка. Вона могла не думати про те, як їй із ним важко.