Розділ 9. Поважна причина

Одного дня Інна попросила Петра Леопольдовича провести терміново сеанс поза графіком. Вона погано почувала себе перед зимовими святами. Пам’ять лякала — щороку саме новорічно-різдвяний сезон був періодом, коли вона досить серйозно хворіла. Це міг бути грип, коли температура не збивалась і  було лячно. А могло бути і щось гірше. Вона не могла допустити ще одного такого самого року. Думала про те, що це певним чином спрацьовує психосоматика і слід розібратися.

Психотерапевт не відмовив настирливій клієнтці. Вони розібрали, що хвороби в цій ситуації мають для Інни певну вторинну вигоду — вони стають для неї поважною причиною, щоб уникати участі в святкових приготуваннях зі свекрухою. Чоловікова мама не проявляла поваги і тактовності до молодої жінки, постійно повчала, давала непрохані поради, критикувала, а на зимові свята ця вся напруженість зростала ще більше. Настільки, що брати в цьому участь було нестерпно. Але в цій сім'ї не прийнято було відкрито говорити, слухати і чути. Тож простіше захворіти. Це б не викликало зайвих питань.

По суті, в запитанні розібрались, але на сеансі загалом Інна відчувала, наче Петро Леопольдович не зацікавлений в ній і нудьгує. Виникло якесь таке враження, що вона недостатньо хороша — навіть для нього, навіть за гроші. І про це теж вона соромилась говорити. Це було б занадто. А раптом не зрозуміє, не визнає, скаже, що вона все вигадує? Вона стримувала себе від з'ясування відносин, і могла б потерпіти ще, якби не один  момент.

Інна розмовляла з психотерапевтом по Скайпу. В якийсь момент стало зрозуміло, що хтось зайшов до нього в кабінет. Він відключив мікрофон, Інні сказав механічне “продовжуйте, я вас слухаю”, а погляд відвів до іншого співрозмовника — того, хто, ймовірно, зайшов в той момент в його кабінет.

Коли запанувала тиша через відключений на декілька секунд мікрофон Петра Леопольдовича, Інна відчула себе такою покинутою, непотрібною, марною, нецікавою, зайвою, що ледве стримувала сльози. Але найбільше вразила його команда “продовжуйте” — а вона не могла продовжувати відкриватись в ту тишу.

Вони ще поговорили якийсь час, коли психолог увімкнув мікрофон, але для Інни щось обірвалось. Хоча поставити крапку остаточно Інні було важко. 

Їй було нестерпно від того, що Петро Леопольдович нудьгував на сеансах і навіть відключав мікрофон. В неї вже майже закінчились гроші. Вона не бачила за місяці роботи помітних для себе зрушень. Але вона не знала як поставити крапку. Потрібна була поважна причина, бо інакше — соромно. І тут життєві обставини пішли їй назустріч. Через епідемію, садочок закрили на карантин. Діти залишилися з нею вдома. Вона могла з чистою совістю повідомити, що тепер не зможе продовжувати сеанси психотерапії, адже потрібно доглядати за донею і сином.

Попри розчарування, біль, розгубленість, Інна озвучила Петру Леопольдовичу вдячність та захоплення. Призупинили сеанси наче мирно та з розумінням. Він побажав їй всього найкращого та запропонував надалі звертатись, якщо буде потреба. А вона подумала, що ніколи знову не наважиться ні на що подібне.