Розділ 5. За межами можливого

Коли Інна більше не могла і не справлялась — в неї не було такої опції, як зупинитись і видихнути. Скинути частину вантажу. Знайти якесь полегшення. Ні. Вона просто йшла далі, бо мусила. Все стискалось всередині, а вона робила що мусила. Думки змішувались в суцільний хаос, емоції розривали зсередини, знесилення валило з ніг, але в неї просто не було іншого варіанту, аніж справлятись і рухатись далі. Бо діти. Бо вона мусить. Бо нема на кого покластись.

Вечорами Інна слухала відеолекції різних популярних психологів, коучів, консультантів і експертів, і щось наче допомагало. Хоча б допомагало заснути пізно вночі. Хоча б підтримувало надію, що колись вона розбереться у собі, у ситуації, у всьому, і що тоді стане легше.

Інна насправді дуже погано висипалась. Вона не рахувала кількість годин сну. Не розуміла, як це впливає на неї насправді. Бувало, що могла по пів ночі просидіти перед комп'ютером. Сподівалась, результати від її роботи дадуть якусь опору.

Але опори не було. А натомість було тотальне виснаження. Розгубленість. Внутрішній хаос. Як фізична, так і психологічна перевтома. Інна справді себе заганяла. Вона дуже хотіла справлятись. Тримати ситуацію в руках. Змогти впоратись з тим, що їй підсунуло життя. Хоча вже давно нічого не працювало.

Не було сили ні на що — ні працювати за комп'ютером, ні шукати якусь творчу реалізацію, ні займатись побутом. Навіть на дітей сил не було. Не було натхнення, не було енергії, щоб бути справді живою, людиною. Але вона і далі намагалась, через силу…