Розділ 4. Панічні атаки

Насправді було дуже важко. Фізичне і емоційне навантаження, яке переживала Інна, доглядаючи двох маленьких діток, займаючись побутом і при цьому ще й намагаючись якось себе реалізувати — було чималим. При цьому суттєвим фактором було те, що вона не мала насправді порядку і цілісності всередині, хоч і сама це не розуміла. Але все було б нічого, все ще можна було б терпіти та витримувати… Якби її стан не прорвався в панічні атаки. Отоді стало вже справді страшно.

Інна познайомилась з ними насправді поступово. Дивна тривога, незрозуміле внутрішнє занепокоєння могли накочуватись в різні моменти. Коли діти були в садочку, а вона вдома — і вона раптом починала переживати, що з ними може статись щось не те, або що її хтось не так сприйме, або що вона не правильно зробила, що відвела їх в садочок. Або що вона не має права працювати в упівсили, якщо вже малі в садочку. Або що вона чи діти поведуть себе якось не так — і тоді вихователі або інші батьки можуть подумати про неї щось погане. І коли вона була з дітками вдома, в гостях або на прогулянці — так само різні тривожні думки не давали спокою. Окремі переживання були і щодо чоловіка… 

Піком напруги стала раптова панічна атака в садочковій роздягальні, коли вона прийшла забрати сина. В якийсь момент здалось, що зараз настане якийсь тотальний кінець. Потемніло в очах. Стало важко дихати і стояти. Було соромно просити про допомогу вихователів, та й страшно, що тоді вони точно дізнаються — із нею щось не так. Власне, в момент панічної атаки вона й не могла попросити про допомогу. Вона не могла нічого. Ні сказати. Ні зробити. Вона була охоплена відчуттям повної безпорадності. Нездатності нічим керувати. Нічого контролювати. Наче просто падала в безодню, без змоги як-небудь втриматись. Але насправді те відчуття словами не описати.

Регулярний перегляд відео на навколопсихологічні теми на Ютубчику, які Інна так полюбляла, був не зовсім даремним. Принаймні, вона знала, могла чітко назвати — те, що з нею сталось, це, скоріш за все, була панічна атака. Моторошно. Адже їй потрібно було забрати дітей і відвести їх додому, попіклуватися про них. Потрібно було комунікувати з вихователями, проявляючи себе як адекватну, нормальну людину. Потрібно справлятись. А їй важко було скласти два слова докупи. Встояти на ногах. Бути в собі. Бути на зв'язку з довколишнім світом. 

Це було просто не під силу. Вона трималась так, як могла, хоч і не могла насправді. Це було за межами її можливостей. І вона відчувала по собі — вона не справляється.