14. Ціна мовчання

Сокіл

У королівському палаці Меридіану ранок починався раніше, ніж мені того хотілося.

Ще до того, як сонце повністю підіймалося над містом, коридорами вже снували слуги, гінці приносили перші донесення, а міністри займали свої місця в залі нарад, готуючись переконувати короля в тому, що саме їхні питання потребують негайної уваги. Я встиг помітити, що тутешній двір мало чим відрізнявся від аурелійського. Ті самі амбіції та інтриги. Ті ж люди, які вміли годинами точити балачки про державні інтереси, не вимовивши за весь час нічого справді важливого.

Різниця полягала лише в тому, що в Меридіані я принаймні мав можливість піти посеред розмови, не ризикуючи образити власного батька чи створити черговий привід для пліток.

Щоправда, король мою поведінку не завжди схвалював.

– Ти запізнився, – промовив він, коли я увійшов до зали.

– Лише на три хвилини.

– Для людини, яка в один день може успадкувати відповідальність за ціле королівство, це не найкращий початок.

Я зупинився біля свого місця й поглянув на діда.

– Ваша величносте, ви чудово знаєте як я ставлюся до ситуації. Можливо, не варто залучати мене до засідання, на якому двадцять хвилин обговорюють кількість возів для перевезення зерна.

Кілька міністрів опустили очі до документів. Лорд Едвард Рейвен, який сидів праворуч від короля, навіть не приховав невдоволення.

– Ми обговорюємо не кількість возів, а забезпечення північних провінцій, – сухо зауважив Валеріус Люціан Браервуд, правитель Меридіана.

– Тоді сподіваюся, за двадцять хвилин вдасться збагнути, скільки їх знадобиться.

Король стримав усмішку й жестом наказав мені сісти.

Я зайняв місце поруч із ним. За останній місяць це крісло стало майже звичним, хоча ще зовсім недавно я не мав жодного бажання навіть наближатися до королівського палацу. Хоча дід неодноразово запрошував мене до Меридіану, але я щоразу знаходив причину відмовитися. Мені вистачало власного життя, власних обов’язків і титулу в Аурелії, тягар якого, рано чи пізно, ляже на мої плечі.

Тоді я ще не знав, що невдовзі плани доведеться суттєво відкоригувати.

– Ми зупинилися на питанні безпеки східного торговельного шляху, – продовжив канцлер. – За останні три тижні зникли два каравани. Обидва прямували до північних провінцій. Свідки стверджують, що незадовго до зникнення бачили над дорогою дивне світіння.

– Просторові викривлення? – запитав я.

– Це одна з версій. Інша – організований магічний напад. На звичайних розбійників не схоже, вагова категорія не та.

Я перегорнув звіт.

– Перевіряли прикордонні бар’єри?

– Первинна перевірка не виявила серйозних пошкоджень.

– Отже, перевіряли недостатньо ретельно. Якщо печаті були порушені, їхнє зовнішнє пошкодження може бути останнім, що ми помітимо. Потрібно перевірити внутрішні магічні вузли та старі прив’язки. І залучити тих, хто працював із давніми захисними структурами. Не варто відкидати можливість, що сильний маг об’єднав навколо себе зграю грабіжників.

– Ви вважаєте, що зникнення караванів можуть бути пов’язані з грабіжниками? – запитав лорд Рейвен. – Незважаючи на те, що із сусідньою Валорією у нас мирний договір, можливо, не варто відкидати думку, що ці зникнення справа рук валорійців? Ці кочівники завжди були непередбачуваними.

Я відклав документ.

– Я вважаю, що будь-яка інформація потребує ретельної перевірки. Можливо справді йдеться про просторові викривлення.

Король схвально кивнув.

Засідання перейшло до дипломатичних питань. Обговорювали торговельні домовленості з Аурелією, нові умови постачання магічних кристалів і ситуацію на південному кордоні. Я майже не втручався, доки лорд Рейвен не перегорнув сторінку свого звіту.

– Є ще одне питання, ваша величносте. Воно стосується аурелійського кронпринца Ніколаса.

Мої пальці завмерли на краю документа.

– Що саме? – запитав король.

– Його люди останнім часом надсилають запити щодо кількох осіб, які перебувають на території Меридіану. Зокрема, цікавляться хто перетинав кордон і схоже шукають якогось мага чи магессу.

– Імена?

Рейвен подивився у звіт.

– Чітко імен не називають, по описах очевидців, запитували про двох молодих адептом та молодого мага.

Я постарався втримати нейтральний вираз обличчя. Сподіваюся, це мені вдалося.

– Чим вони зацікавили кронпринца? – поцікавився король.

– Цього ми поки не з’ясували.

Дід погляну у мою сторону, усміхнувся, а тоді знову звернувся до Рейвена:

– З’ясуйте, навіщо Ніколас шукає цих людей. І якщо його люди з’являться в Меридіані, я хочу знати про це до того, як вони почнуть ставити запитання.

– Буде виконано, ваша величносте.

Нарада тривала ще близько пів години. Коли міністри нарешті залишили залу, я вже збирався скористатися нагодою й піти, але король зупинив мене.