Я прокинулася від тиші. Не від звуку, а від його відсутності, коли розум раптом помічає, що щось не так.
Камін горів. Не тлів червоним жаром, як мав би після кількох годин без догляду, а горів рівно, з жовтими язиками, що облизували свіже поліно. У мене чутливий сон, звичка людини, яка надто довго навіть уві сні почувалася в небезпеці. Виходить хтось заходив, підкидав дрова, ворушив кочергою, а я нічого не почула. Заклинання сну?
Я спала поверх покривала, у тій же червоній сукні, з ослабленою шнурівкою, і всю ніч мені снилися коридори, де всі двері відчинялися на порожнечу, а хтось ішов позаду, не наздоганяючи й не відстаючи. А ще мені снилися палкі обійми. І уві сні під маскою був Андре.
У двері постукали і в щілину прослизнула дівчина в сірій сукні з білим фартухом, русяве волосся прибране під чепець.
– Міледі, я допоможу вам привести себе до ладу. Гаряча ванна вже готова.
Я відкрила рота, щоб сказати щось різке й колюче, але зупинила себе. Навіщо відмовлятися, якщо гаряча ванна мені справді не завадить. Якщо господар цих апартаментів вирішив бути люб’язним, що ж , я зіграю за його правилами.
Мідна ванна із ножками у вигляді звіриних лап, була налита до країв, над водою стояла пара, на бортику вишикувалися флакони з солями. Пахло лавандою й медом. Служниця торкнулася шнурівки.
– Дозвольте, міледі.
– Не треба. Я впораюсь сама. Зачекайте за дверима.
Вона вийшла так тихо, що жоден звук не видав її, а я дивилася на воду й бачила інші ванни в іншому палаці. Чужі руки, що розчісували мені волосся, поки воно не починало світитися. Нігті, обточені до ідеалу. Сукні з корсетами, в яких не вдихнеш. Усе мало бути бездоганним, бо так хотів Ніколас, а фаворитка короля не має права на жодну помилку.
Зупинись, Міро.
Цього не станеться. Король Аурелії живий, Ніколасові до трону далеко, і те майбутнє зникло назавжди. Я зробила все, щоб та доля не повторилася.
Я повторила це тричі, мов заклинання. Потім, скинувши одяг, занурилась у воду, і напружене тіло нарешті почало розслаблятися.
У гардеробній величезну стіну займали сукні, що висіли в ряд. Всі нові, бездоганно пошиті. Я вказала пальцем на одяг і поцікавилась:
– Хто це замовляв?
Служниця ковтнула повітря.
– Розпорядження його світлості, міледі.
Світлість. Герцог, принц крові, або хтось, чий титул не хочуть називати вголос. Рубінове й золоте я відсунула одразу: вчорашній вечір довів, що помітність обходиться дорого. Моя рука зупинилася на темно-синьому: закриті плечі, скромне декольте, жодної вишивки. Матеріал, безперечно, дорогий, але принаймні не привертатиме зайвої уваги.
І тільки дивлячись на себе у дзеркало, я зрозуміла, що тканина зробила мої очі неприродно яскравими, глибокими, як вода над безоднею. Я хотіла сховатися, а вийшло навпаки, але вибір був зроблений.
У вітальні нічого не змінилося. Біля вікна стояв круглий столик, накритий на двох: білий обрус, срібні куполи, булочки в кошику, мед, ягоди, прозорий чайник із темним гарячим напоєм. Дві чашки. Дві тарілки.
– Хто снідатиме зі мною?
Служниця не відповіла. Присіла в поклоні й вислизнула, а ключ у замку повернувся один раз, ввічливо, мов нагадування. Я підійшла до високих вікон. Унизу розкинувся сад: гравійні доріжки, стрижені живоплоти, фонтан, що димів ранковою вологою. Не могла не визнати, що тут було дуже красиво. Палац був збудований на окраїні Солемару, столиці Меридіану, на підвищенні, тому краєвиди були надзвичайно живописними. Вдалині я помітила кілька водоспадів, оточених зеленими пагорбами, вкритими весняними квітами. Настільки гарно, що за інших обставин, я б, мабуть, захотіла залишитися тут погостювати.
Мірабель, зупинись. Про що ти тільки думаєш. Ти тут практично в полоні.
Я сперлася долонею на холодне скло й ловила в ньому своє відображення і не образу помітила, що у ньому з’явилося ще одне.
Жодного звуку. Незначне коливання повітря і він просто з’явився у кімнаті змінився, яка наповнилась запахом кедру і морської свіжості.
Я не обернулася. Дивилася на фонтан, що виблискував під вікнами крапельками води, і аналізувала. Учора він раптово виник посеред вітальні, сьогодні я теж не чула звуку відкриття дверей. Звичайний маг так не вміє. Індивідуальний портал, відкритий без ритуалу, без артефакту, в повній тиші, в замкненому крилі королівського палацу, під силу лише кільком архімагам на всьому континенті. Таких можна перелічити на пальцях однієї руки, я знаю, ми це вивчали.
Хто б він не був, мені не хотілося б мати його серед ворогів.
Я повільно видихнула й обернулася.
Він стояв позаду мене, поклавши долоню на спинку стільця. Темний камзол без вишивки, біла сорочка з розстебнутим коміром, коротко стрижене волосся, що у світлі з вікна відливало фіолетовим.
Маски не було.
Я вдивлялася в це обличчя. Десь глибоко в мені, всупереч здоровому глузду, ще жила надія, що під маскою сокола ховається Андре. Різкі вилиці. Прямий ніс із ледь помітною горбинкою. Тонкий білий шрам, що перерізав ліву брову. Темно-карі очі, які спостерігали за мною, поки я шукала в його рисах хоч щось знайоме.
#1268 в Любовні романи
#324 в Любовне фентезі
другий шанс, любовний трикутник таємниці минулого, таємниці і помилки минулого
Відредаговано: 16.11.2026