Розділ 14

Час летів швидко, наближаючи день, який мав стати для Ліз початком її нового, спокійного життя. Вона не влаштовувала гучних вечірок, не замовляла багатоярусних тортів і не вибирала сукню місяцями. Для неї це весілля було радше підписанням мирного договору з власною долею, ніж втіленням дівочих мрій. Її вибір припав на елегантну, але надзвичайно просту білу сукню, позбавлену будь-якого пафосу чи зайвих деталей. Церемонію мали провести у затишному ресторані, схованому від міської метушні.

П’ятниця, день весілля, розпочалася для неї рано. Ліз метушилася у невеликому готельному номері на другому поверсі ресторану, де вони з Крістофером орендували кімнату для зборів. Вона старанно наносила макіяж, намагаючись сховати темні кола під очима – сліди безсонних ночей, проведених у роздумах про те, чи правильно вона чинить, віддаючи своє серце тому, хто не викликав у неї шаленого серцебиття.

Тим часом Шон, повернувшись із відрядження, одразу з вокзалу помчав до офісу. Його не цікавили звіти, не цікавили нові підлеглі. У голові билася лише одна думка – знайти Елізабет, подивитися в її карі очі і побачити там згоду на їх щасливі стосунки. Він швидким кроком подолав коридор сьомого поверху і розкрив двері її кабінету.

Але за столом Ліз сиділа зовсім інша жінка, яка здивовано подивилася на нього поверх окулярів.

- Вибачте, ви до кого? Якщо до Елізабет, то вона тут більше не працює.

Шон був шокований, наче його вдарили під дих. «Не працює?» – відлунням пронеслося в його голові. Він різко розвернувся і попрямував до свого кабінету, намагаючись опанувати себе.

Щойно він переступив поріг, і двері за ним не встигли зачинитися, як в кабінет неквапливо, з посмішкою зайшла Келлі.

Шон не став грати в її ігри. Його очі метали блискавки, а рухи видавали його роздратування.

– Де Ліз? –  квапливо запитав він.

Келлі зупинилася, її посмішка стала ще ширшою, але очі залишилися холодними.

- О, ти про нашу колишню піарницю? Вона виявилася не такою вже й ідеальною працівницею. Завалила важливий проєкт, і керівництво було змушене її звільнити. Таке буває. Компанія не терпить некомпетентності.

Слова Келлі звучали як грім серед ясного дня. Шон згадав розмову з Ліз у машині, де вона розповідала, що Келлі шантажувала її проблемами на роботі, якщо та не відступить.

- Це ти зробила! – Шон ударив кулаками по столу, від чого підскочив органайзер. – Це ти підставила її! Ти погрожувала їй, а коли вона не послухала, ти вирішила її знищити!

Келлі не здригнулася. Вона змахнула невидиму пилинку з рукава свого піджака, її обличчя перетворилося на хижу маску.

- Де докази, Шоне? Ти впевнений, що це я? Але скажу чесно – я рада, що її тут більше немає. Без цієї миші, яка вічно крутилася під ногами, мені якось легше дихати. І тобі, повір, теж буде краще.

Лють, яка вирувала в ньому, досягла точки кипіння. Він зробив крок до неї, дивлячись на неї з такою абсолютною, спопеляючою огидою, що Келлі мимоволі відсахнулася.

- Я ненавиджу тебе, – процідив він крізь зуби, кожне слово було наповнене отрутою. – Чуєш? Ненавиджу. Між нами все скінчено, Келлі. Раз і назавжди.

Її обличчя миттєво втратило всю свою награну привабливість, перетворившись на потворну гримасу люті.

- Скінчено? – загарчала вона, підступаючи ближче. – Ти забуваєш, з ким розмовляєш. Якщо ти зараз поставиш крапку в наших стосунках, то це буде крапка і в твоїй кар'єрі. Ти вилетиш звідси швидше, ніж встигнеш моргнути!

Шон дивився на неї, і раптом відчув дивне полегшення. Кар'єра, амбіції, посада начальника – все це зараз здавалося таким дрібним, таким неважливим порівняно з тим, що він втрачав.

- Добре, – кинув він абсолютно байдужим тоном. – Вважай, що я звільнився.

Він розвернувся, схопив свою куртку з вішалки і, не звертаючи уваги на вереск Келлі йому вслід, вилетів з офісу.

Його авто мчало містом, Шон гнав до квартири Ліз, сподіваючись застати її там, сподіваючись, що ще не пізно все виправити.

Він влетів на четвертий поверх, важко дихаючи, і почав безперервно тиснути на дзвінок. Двері відчинилися, але замість Елізабет на порозі стояла Мішель. Її обличчя виражало суміш здивування і неприхованого роздратування.

- Шон? Що тобі тут треба? – запитала вона, перегороджуючи йому шлях.

- Де Ліз? Мені потрібно терміново з нею поговорити! – він спробував зазирнути їй за спину, але Мішель стояла як скеля.

- Її тут немає. І не буде. А тепер іди звідси, поки я не викликала поліцію, – вона спробувала зачинити двері, але Шон підставив ногу.

- Мішель, благаю тебе! Скажи, де вона! Я знаю, що її немає на роботі. Я щойно звідти, я послав Келлі під три чорти і втратив роботу. Але мені начхати. Мені потрібна тільки Ліз!

Мішель застигла. Вона уважно подивилася на нього, вивчаючи його розтріпаний вигляд, збите дихання і той відчай, який палав у його блакитних очах. Її феміністичність дала тріщину. Вона відступила на крок, дозволяючи йому увійти в коридор.

- Заходь, – зітхнула вона. – Я повернулася за її сережками, які вона забула.

Шон зайшов, напружений як струна.

- Де вона зараз? Що взагалі відбувається?

Мішель склала руки на грудях, її погляд був суворим, але в ньому більше не було тієї відкритої ворожості. Вона бачила, що він страждає, і вирішила, що він заслуговує знати правду.

- Вона не вдома. А взагалі її звільнили через твою ненормальну Келлі. Ця відьма підлаштувала все так, ніби Ліз завалила проєкт. А знаєш чому? Тому що вона погрожувала Ліз, що знищить її кар'єру, якщо вона не відступить від тебе. Заодно і твою зруйнує.

Шон так і думав. Все це Келлі.

- Але це не найгірше, – продовжувала Мішель, не даючи йому отямитися. - Найгірше те, що Ліз вирішила принести себе в жертву заради твого щастя і твоєї дорогоцінної посади. Вона вирішила спалити всі мости, щоб ні ти, ні Келлі не чіпали більше її. Вона виходить заміж за Крістофера. Сьогодні. Зараз.