1

Перед кожною істотою, що живе на блакитній планеті, щодня постає один і той самий список важливих справ. Одні з них звичні, банальні - і навіть побутові. Інші - підпорядковані зовсім іншим законам.

Кожен новий день вітає новими обставинами і правилами гри, яка в змозі витріпати і без того хиткі нерви. При виникненні складнощів величезне значення мають життєві цінності істоти - вони благополучно слугують їй певним орієнтиром у Вселенському просторі рішень і вибору.

Ця історія почалася на околиці світу, в одному маленькому курортному містечку, яке має дуже смішну назву "Ніздрі дракона". Містечко було дуже красивим, з великими будинками і крихітними будиночками, адже народ тут мешкав дуже різний. У ньому проживало не багато і не мало: близько двох тисяч місцевих, але найбільше тут було туристів. Їх приваблював тутешній клімат, море і прекрасна їжа, яку готували кікімори тутешніх вод. Можна було зустріти кого завгодно: троля і гнома, ельфа і демона... Ви, напевно, подумали: "Як таке можливо?" А що в наш час неможливо? Скажіть - і я неодмінно це для вас знайду, адже я - відомий на всю округу бравий лейтенант поліції Василь, якого не лякають труднощі такого роду. Але сьогодні, видно, був не мій день.

Не встиг я встати зі свого місця і завершити робочу зміну, як двері дільниці номер сім відчинилися так стрімко, що порив повітря зніс документи, які лежали на столах поблизу, піднімаючи їх у повітря. Добре що кондиціонер працював на повну потужність, не пропускаючи спеку в середину дільниці, зараз літо було в повному розпалі. Дільниця наша хоч і дуже маленька, але доволі затишна, з великими вікнами і різнокольоровими стінами, бо в кожного свій улюблений колір для роботи. Я, якщо чесно, всієї цієї дурі ніколи не розумів, але якщо комусь так цікавіше працювати, то чому б і ні. Головне - продуктивність. Ось тільки, напевно, всієї цієї краси новий потерпілий просто не помітив. Чому потерпілий? А хто при здоровому глузді сюди буде так вдиратися? Правильно, ніхто! І я вирішив подивитися, кого там нелегка принесла.

На порозі в зелених соплях стояв троль Микита - знаменитий ловелас і бабій - і ревів на всю міць своїх легенів: "Хто посмів?!"

Черговий сержант Бобров був надто юний і працював тільки другий тиждень: він увесь підібрався, ледве не зомлів за стійкою. Видно, прийняв на свій рахунок. Тут Микита перевів погляд на іншого сержанта, і Бобров від полегшення зітхнув із тихим свистом. Але й цього Микита не помітив - він побачив мене і чомусь кинувся назустріч так стрімко, що столи розсувалися на його шляху самі. Напевно, вони не хотіли бути розчавленими його величезними ногами.

Дивлячись на троля, що мчить на мене, я зрозумів: додому я сьогодні вчасно не потраплю, на що мій шлунок образився, категорично не захотів погоджуватися, голосно висловлюючи протест.

Микита, опинившись перед моїм столом, одразу заспокоївся і навіть якось стиснувся трохи - не знаю, як - очевидно, хотів справити на мене враження. Витер рукавом соплі, іншою рукою відкинув руду розкішну шевелюру назад, поправив одяг і зробив неймовірну для мене річ. Потупився і змахнув своїми величезними віями, на яких ще блищали сльози, подивившись на мене з благанням. Я зрозумів, чому за ним скільки дівчат бігає: його зріст, сила і чарівність не одне серце підкорили - навіть я завис на мить, не вірячи, що він вирішить мені стріляти очима. Мені! Я що, схожий на цих? Тьху, аж їсти перехотілося.

Склав руки на широких грудях, струснувши головою. Нехай я не рудий, але й у мене теж є чим потрясти. Усе відділення вважає мене красунчиком - нічого, що гном, зате який! Он навіть Катька-канібалка цілий рік уже підгодовує! Зжерти хоче. І недарма - є в мене чим поласувати. Хлопець, напевно, побачивши мою красу, зрозумів, що не туди вітер дме - зовсім зніяковів, сопе і руки переді мною мне.

- Ви лейтенант поліції Василь, який може знайти все? - звернувся він скромно до мене.

- Чим ми вам можемо допомогти, шановний? Що у вас сталося, можете розповісти?

Микита тільки цього сигналу і чекав, щоб розповісти у всіх фарбах, як його образили. Розповідь вийшла довгою: на мене чекала історія в трьох томах про неабияке горе, що сталося сьогодні.

З усього сказаного зрозумів тільки одне: те, що в нього щось там украли, причому дуже цінне. От не пощастило так не пощастило: шукати вкрадені речі - це саме моя робота... Вирішив усе-таки визначити, що саме було викрадено, і відповідь мене вбила і закопала десь під моїм столом, щоб довго не шукати місце поховання.

- Шкарпетки мої улюблені, найдорожчі! Рожевого кольору. Лімітована колекція! Таких у світі всього кілька пар - від найталановитішого дизайнера Губошлепа Петрорецького-Армініна. Я їх цілих три місяці чекав, а тут! Хтось обікрав. Щастя моє забрав... - Сльози знову навернулися йому на очі.

Хто б подумав, що такий великий чолов'яга плакатиме через якісь шкарпетки. Ні, я все розумію, але шкарпетки, щоб їх! Я вже вдома був би, або до Катьки б сходив...

Ех, треба братися за роботу. Швидше почну - швидше закінчу. Отже, час ставити запитання:

- Коли ви помітили крадіжку шкарпеток?

- Кілька хвилин тому, після побачення з Катькою-канібалкою. Страшна жінка, за кожну частину тіла довелося боротися... Це було дуже цікаво і пристрасно, такого ще в мене ні з ким не було, - троль прикрив очі й ніжно зітхнув.

Дивлячись на це диво, я зрозумів, що більше мене підгодовувати ніхто не буде. Він забрав найдорожче і ще хвалиться! Так захотілося по морді врізати, щоб життя солодким не здавалося! Але не можна - я ж на роботі... Засмутився ще більше.