...

Андрій разом з мамою щасливо добрався до своєї квартири. Чесно кажучи, Андрій був задоволений виразом маминого обличчя. В кімнаті панували затишок та чистота. ’’ Може, після огляду моєї барлоги ( так він ласкаво називав своє помешкання ) мама заспокоїться і зрозуміє, що мені не так уже й потрібна дружина? ’’ – подумав хлопець, і в надії схрестив пальці за спиною.

 - Ну, синку, живеш з комфортом, нічого не скажеш. Дуже гарно. Молодець! Слухай я тут тобі гостинчиків привезла…

 - Матусю, ну навіщо? Ви ж знаєте, що готую я непогано, все завдяки вашим старанням навчити мене чомусь в дитинстві.

 - Ой, ну не хвали мене, а то запишаюсь.

Та ось задзвонив телефон.

 - Вибачте, мамо, але це напевно з роботи.  – Андрій підняв слухавку, - Так, слухаю. Олексію, а ви без мене не справитесь? До мене мама в гості приїхала. Невже ніяк? Ну, добре постараюсь  чим швидше. До зустрічі! – хлопець невдоволено поклав слухавку. – Матусю, я повинен бігти. Щось важливе. Олексій так нічого і не пояснив, словом приходь – сам побачиш. Тож я побіг. Змушений тебе залишити.

 - Ой, Андрійку, біжи, синку, я поки все поскладаю, і борщу тобі нагрію, як прийдеш саме гаряченький буде.

 - Я не знаю коли звільнюсь. Не сумуйте. Все я побіг! – Андрій поцілував маму, показав як зачиняються двері, і побіг на трамвай, до редакції.

Крістіна так і не дочекавшись відповіді вирішила поки прогулятись містом. На вулиці весна ,майже початок літа. Природа щедро нагородила місто квітами та прибрала молоді дерева в розкішне зелене вбрання. Крістіна насолоджувалась прогулянкою, і чекала дзвінка від коханого, вдихала аромати, які насичували повітря та нагадували, що літо не за горами.