Розділ 17 "Місто Гніту"

Розділ 17

«Місто гніту»

• Оповідач  - Подорож Руру знов продовжилася з компанією ще двох подібних їй же демонами

• Чіча – Мамо а куди ми їдемо?
• Дара – До нового дому
• Чіча – А тітка Руру теж з нами туди їде?
• Дара – ні мій солоденький, нажаль у тітки Руру є справи в іншому місці
• Руру – агов з яких пір я стала тіткою?
• Дара – з цих хі-хі
• Руру – біс з вами!
• Дара – ну в загалом ти права

• Оповідач – Руру буркнула щось собі під носа та лягла у кутку воза відпочивати, згодом Дара з Чічею прослідували прикладу Руру при цьому пригорнувшись до неї. Тим часом десь у в’язниці королівства Натарії

• Луйорін – ти казала що після об’єднання ми нарешті зможемо возз’єднатися! А натомість ти замкнула мене у цю буцегарню! Що з тобою сталося!?
• Натарія – пробач але у мене не було іншого вибору.. *сіла на диван* я повинна була скористатися тобою аби…
• Луйорін – так тоді розкажи мені заради чого? Заради чого ти це все вчинила зі мною?
• Натарія - *тяжко зітхає після чого їй приносять вино та келех* знаєш .. ми ж як не як не у якій ся книзі  чи фанфіку підлітка… щасливий кінці бувають лиш у книгах, *робить кілька ковтків вина з келиха* ми живимо в  такому  світі де для того аби здійснити свою мрію ти повинен знищити чужу… це так званий закон збереження енергії.. аби десь щось з’явилось треба щоб десь щось рівноцінне зникло
• Луйорін – і на що ти мене проміняла!?
• Натарія - *ніжно бере за підборіддя*  моя дорога Лу.. моя невинна пташечка.. моя ціль настільки велика що мені довелося пожертвувати нашими планами заради можливості змінити все..
• Луйорін – але немає нічого здатного змінити все! Ти не та Ната яку я пам’ятаю!

• Оповідач – на обличчі Натарії з’явилась невеличка посмішка, вона взяла пляшку вина та налила у келех клітки Луйорін, вона в свою чергу схопила його та виплеснула того прямо на Натарію. Натарія висунула свого язичка та облизнула свою руку що була  у вині.

• Натарія – а так вино здається ще смачнішим хі-хі
• Луйорін – що тут в біса відбувається?
• Натарія - *сіла назад на дивана*  всі люди так чи інакше з часом міняються, ти також колись можеш змінитися, і щось мені підказує що це станеться доволі скоро *легкий смішок*

• Оповідач – після цих слів Натарія встала та пішла геть з буцегарні. Зайшовши у свою кімнату на її очі проступили сльози й, вона  прошептала

• Ната – не переживай Лу.. скоро все буде так же як і у старі добрі часи.. нарешті я знаю як це можна зробити.. якщо я зможу зібрати їх усіх то тоді все стане як в дитинстві

• Оповідач – Ната підійшла до шафи та знявши замок зі шкатулки відкрила її, в ній лежав якийсь дивний папірець, коли Натарія спробувала його взяти голими руками то відчула, якийсь жар що йшов від нього та обпікав її руку при спробі доторкнутися до себе а також на ньому було  щось написане невідомими до нині рунами «В пошуках Себе». Цей артефакт знайшов тінь Луйорін, під час нічних патрулювань він помітив цей доволі дивний артефакт і при спробі доторкнутися сильно обпікся, після того як Ната отримала королівство Луйорін,  був обхід всіх її володінь де і було знайдено тінь, той розповів їй про той незвичний артефакт, коли хтось брав його то відчував агонію болі і ті що встигли його потримати в руках порівнювали біль з болю від полум’я. Але коли його відпускали біль одразу зникала а опіки затягувались за пару хвилин немов нічого і не було, Натарія врешті – решт закрила шкатулку та замкнула її на замок та лягла на розкішного дивана оббитого дорогою яскраво червоною тканиною. Лежачи вона споглядала у стелю та схоже що занурилася у свої роздуми.

• Натарія – цікаво.. що ж все таки … це клаптик паперу що маю незвичну силу? Щось мене до нього так і манить… але разом і з тим волосся на моїй шкірі стає дибки коли я поруч з ним *взяла келех червоного вина зі столика поруч та зробила кілька ковтків* ех.. час і попрацювати, робота сама себе не виконає.

• Оповідач – Натарія піднялась з ліжка та тяжко зітхнувши вийшла з кімнати та направилася розбиратися з торговцями та невдоволенням людей. А Луйорін сиділа в буцегарні та прокручувала всі свої спогади пов’язані з собою та Натарією, лють переповнювала її але.. все що вона могла зробити це просто сидіти самотньою у цій в’язниці та інколи схникувати в порожній камері

• Лу – якою ж я була дурепою *сльози прокочуються по її щоках а очі виглядають майже згаслими*  ні… я не можу здатися так швидко! До поки я жива я не здамся!

• Оповідач – Такі справи в нашому королівстві але ж що там з Руру та Дарою з Чічею? Вони вже наближалися до головних воріт де їх зупинили Охоронці

• Охоронець – хто такі та з якою метою прибули?
• Руру – Я Рурі а це моя сім’я Дела та її син Чарлі ми вимушені переселенці бо.. нашу домівку було продано через батька який сильно полюбляв азартні ігри
• Охоронець 2 – ваші документи
• Руру – нажаль документи є лиш у мене.. можете будь ласка впустити у місто у нас там родичі чекають, та й хлопчик вже доволі давно нічого не їв
• Охоронець 2 – ви можете проїхати а от вашим родичам доведеться лишитися тут
• Охоронець – слухай.. в нас теж є сім’ї може все таки пропустимо їх?
• Охоронець 2 – ти здурів!? Нас же звільнять і відправлять у патруль тобі воно потрібно?
• Охоронець – постав на їх місце себе та свою сім’ю
• Чіча – матусю.. коли ми вже поїмо?
• Дара – потерпи ще трохи.. скоро… скоро ми підемо й поїми твої улюблені булочки
• Охоронець 2 - *від охоронця лунає тяжке довге зітхання*  гаразд.. ви можете проїхати але за умови що ваша сім’я буде захована під он ту ковдру не рухатиметься та нікому про це не розповість
• Руру – дякую вам пане ви дуже виручили нас ! ось тримайте кілька монет, це звісно не багато… але я гадаю що зайвим не буде

• Оповідач – Руру насипала в долоню охоронника кілька монет вартості яких вистачить не лиш на булочку а ще й на пару кухлів пінного

• Охоронець 2 – проїжджайте вже

• Оповідач – Кучер повів візок через великі ворота що відкривалися зі скрипом та гуркотом в саме місто, атмосфера в ньому так скажемо гнітюча… люди на вулицях виглядають доволі збентеженими а їхні поглядати постійно були спрямованими до долу то на інших людей, складалося відчуття немов вони когось бояться, споглядаючи на них можна провести парарель з дитиною що били батьки в дитинстві, цей страх залишився глибоко в середині них.

• Руру – куди ж направитись то..  спочатку треба зібратися з цими двома. Так Дара, Чіча зараз вас кучер завезе в місцину де ви зможете деякий час переховуватися, пароль «Королеви» ясно?
• Дара – так, дякую тобі за все що ти зробила для нас..
• Руру -  давай без цих сентиментів, часу у вас не багато, Кучере відвезіть цих двох двох до цього адресу та висадіть.

• Оповідач  - Руру дістала папірця з адресом з кишені та віддала його кучеру, щойно вони рушили Руру востаннє посміхнулась до Дари з Чічею та накинувши старого потертого капюшона рушила у глиб цього депресивного міста. Йдучи по вулицях в очі потрапляли купки людей які щось обговорювали та інколи поглядали у її сторону, з кожним кроком у глиб міста атмосфера довкола ставала все більш напруженою, інколи Руру помічала людей у чорних плащах та капюшонах на яких виднілась вишивка у вигляді келеха вина що стоїться на якомусь клаптику паперу, вони ретельно дивились на неї від чого напруга у повітрі ставала ще напруженішою а дихання ускладненим. Дійшовши до ринку вона побачила що людей на ньому майже не було порівняно з тим що було в часи коли вона була у голові Асі, проходячи повз прилавки було помітно що кількість товарів явно стала скрутнішою

• Дзвін лунає по всіх вулицях

• Оповідач – доходячи до кінця провулку Руру побачила невеличку колону тих самих людей в чорних плащах що і раніше, а за ними закутих у кайдани чоловіка та жінку вони були одягнені у простий але білий одяг а на їх головах були одягнені багряні пов’язки й без взуття, схоже що тих вели у сторону замку через що Руру вирішила спитати у когось

• Руру – перепрошую пані, а а хто це і куди тих людей ведуть?
• Панянка з вулиці – ви про загін «Вершників» ?
• Руру – так, що ці вершники роблять з тими людьми?
• Панянка з вулиці – так називають осіб що входять до одної секти під назвою «Наталіт» що тижня вони приходять за протистантів що не вірять у великий Наталіт, , ось такі справи
• Руру – зрозуміло дякую вам панянко
• Панянка з  вулиці – *шепотом – моя вам порада, якщо вам скажуть «за Наталіт» то у відповідь скажіть «За Наталіт! Слава Натарії що розкрила крила свої слугам своїм»
• Руру – дякую вам велике пані
• Панянка з вулиці – дякуйте не мені, дякуйте великому Наталіту!

• Оповідач – Руру вирішила повторити маршрут та підібратися по максимуму до замку, йдучи неподалік чолов’яга в кайданках почав щось говорити про якесь пророцтво та те що якийсь артефакт «Заі» потрапив до цього світу