Розділ 16 "день за днем"

Розділ 16

«день за днем»

• Оповідач – І от день почався знов, все те ж саме що і минулого, лишень недосип про себе нагадував, Руру все так же бігала по всьому закладу як і минулого дня, єдине що відрізнялось це кількість замовлень, так і проходив її робочий тиждень і от нарешті настали вихідні.

• Рурі – нарешті вихідні! Для початку мені-б хотілось гарно відіспатися
• Лейла – Руру чи не могла би ти мені трішки допомогти
• Рурі – що там господарко?
• Лейла - *почало сіпатися око* Рурі… я тобі вже скільки разів казала не називати мене так
• Рурі – та не кип’ятіться ви так босе
• Лейла - *глибокий вдих – видих* готуй дупу до прочуханки
• Рурі – будь ласка не потрібно господарко! Х’я!
• Лейла – куди ти тікаєш чортяко!
• Рурі – а-я-яй!! Пробачте! Пробачте!

• Оповідач – поганявшись так хвилин 10 вони обидві видохлися.

• Лейла - *тяжко дихає* так щ-що до допомоги
• Рурі – так чого ви все ж таки від мене хочете?
• Лейла – допоможи мені за купитися, а то наші запаси потроху занепадають а доставка то троха дорого
• Рурі – ех.. куди я вже дінуся.. як-не-як я вам вина за житло

• Оповідач – Руру та Лейла сіли у воза запряженого рудим конем та відправилися на місцевий ринок за покупками, Руру спостерігала за Лейлой і тим як та торгується і сама намагалася торгуватися, правда коли вона це робила не дуже вдало адже продавці теж не телепні. В загалом вони нормально здійснили свої покупки але щось в грудях руру розривало її з середини але що? Вона і сама хотіла би про це дізнатися але все що вона робила це намагалася заглушити цю свою  цю чи то тривогу а може біль? Всі почуття злились в одне і було якесь передчуття наближення якоїсь біди. І от нарешті вона в кімнаті і вже лягала спати, але в грудях все ще не вщухало це почуття.

• ??? – Руру, Руру..

• Оповідач – в далі стояла маленька дівчинка з кролячими вушками, Руру підійшла до неї, дівчинка постійно промовляла ім’я Руру

• ??? – Руру…
• Руру – т-так.. що сталось дівчинко?
• ??? – Руру…
• Руру – агов..
• ??? – що ти накоїла…
• Руру – що накоїла?

• Оповідач – дівчинка в момент замовкла та зробивши кілька в бік стало видно тіло чоловіка в калюжі крові,  схоже що той впав з великої висоти, Руру присіла та взяла дівчинку за руку

• Руру – ходімо, тобі краще такого не бачити…
• ??? – тато… навіщо ти вбила мого тата!
• Руру – ти про що?

• Оповідач – Дівчинка повернулася до Руру обличчям, воно все було в кровавих сльозах при цьому на обличчі була розтягнута посмішка не наче навмисно. Вона поглянула у очі Руру, в очах дівчинки вона побачила як вона скидає цього чоловіка з даху дуже високої будівлі і при цьому на її обличчі була яскрава посмішка.

• Рурі – цього не може бути! Ц-це не я! я його не скидала і тим більш не посміхалася! Ні! Ні! Ні!

• Оповідач – Руру прокинулася в холодному поту та часто дихала, її очі була сповнені страху та провини

• Лейла – з тобою все гаразд?
• Рурі – ага.. все цілком нормально…
• Лейла – скільки я вже стобою сплю в тебе раз в кілька днів прокидаєшся від кошмарів, це не нормально..
• Рурі – просто одна річ що зі мною сталася все ніяк не дає мені спокійно поспати, але гадаю що все буде добре
• Лейла – я навіть не знаю як тобі відповісти.. я з таким не стикалася але сподіваюсь що це пройде, але може тобі потрібно з кимось про це поговорити?
• Рурі – та ні я якось сама з цим розберусь

• Оповідач – Руру не могла збагнути що цей сон означав але одне вона знала точно! Те що Ася не покинула її і те що вона зараз бориться в середині себе. Руру взяла за ціль зробити все що в її силах аби допомогти цій дівчинці побороти всі незгоди . Руру почала брати нічні зміни та накопичувати гроші аби відправитися в подорож на батьківщину Асі, і через кілька місяців взимку вона нарешті назбирала достатню суму аби відправитися у подорож.

• Лейла – все ж таки вирушаєш у ту подорож?
• Рурі – Так.. мій час настав, і я повинна відправитися туди звідки я родом
• Лейла – Ти ж розумієш що це небезпечно?
• Рурі – цілком..
• Лейла – хто зна що з тобою станеться..
• Рурі - *Підійшла та поглянула Лейлі в очі*  зазирни до мене в очі, в них ти побачиш відповідь на те чи злякає мене небезпека

• Оповідач  - Лейла зазирнула в очі Руру й не побачила там ані натяку на страх чи тривогу, лиш впевненість та бажання просуватися вперед до цілі не дивлячись ні на що

• Лейла - *хіхікнула* просто будь обережною, і знай що ми завжди на тебе чекаємо

• Оповідач – Руру посміхнулася та розвела руки для обіймів, Лейла ринула у них та обійняла її з усіх сил а на її очах проступили сльози

• Лейла – Я вірю в тебе..
• Рурі – не переживай все буде добре, вип’ємо ще в кінці зміни бос? *посміхнулася*
• Лейла – так… вип’ємо дурненька

• Оповідач – І от Руру відправилася знов у дорогу але цього разу вже в рідне містечко Ґілтія шлях обіцяє бути цікавим та складним, цікаво які труднощі зустрінуться цього разу?  Хто зна.. Але саме це і являється нашою новою відправною точкою. І схоже що Руру починає прив’язуватися до людей і відчувати себе частиною соціума.  Вона дійшла до місця де можна взяти воза  з конем

• Седрік – доброго дня я Седрік і я буду вашим кучерем на час нашої поїздки, як я можу звертатися до вас панянко ?
• Руру – Руру, називайте мене Руру
• Седрік – як скажете пані Руру, тож куди лежить наша дорога?
• Руру – до міста Ґілтія
• Седрік – Ґілтія кажете? Давно я там бував.. і попереджаю що дорога буде не легка
• Руру – знаю.. *дістала гаманця і накинула кілька монет в руку Седріка*
• Седрік – вирушаймо в дорогу

• Оповідач – от нарешті цей старий воз рушив з місця, колеса возу неохото почали обертатися і де інколи поскрипували, як воз виїхав з містечка його почало потрушувати а в ньому Руру постелила килимка та лягла на нього закрила очі, перед її очима проминали образи замку та тої кімнати в якій вона була замкнута, геть одна самотньо споглядаючи  у темряву пітьми.

• Руру – ех.. скільки часу утекло з того часу, я вдячна цій малій дівчині за те що вона зробила для мене, хоч вона про це навіть не задумувалась можливо це була випадковість.. але хто зна може є хтось хто вирішив звести нас разом?

• Оповідач – на обличчі Руру з’явилась посмішка, стиснувши кулака та піднявши його у вись вона собі тихо прошептала – не переживай Асю я обов’язково тебе врятую.
• Оповідач – Дорога повинна зайняти приблизно пів року в одну сторону, пройшов приблизно місяць з початку подорожі а саме липень один з най спекотніших місяців у році благо нашого чортика така спека не брала але от коні не було чортами то ж доводилося доволі часто робити стоянки для того аби коні могли напитися та відпочити, і поки коні пили та відпочивали Руру вирішила вийти з возу. Чисте поле  трава коливається на літньому вітерцеві а сонце зігріває та надає сил до життя всьому живому.

• Руру – о-йо-йой ах.. як хороше потягнутися, споглядаючи та природу я так і відчуваю її життя але щось вибивається з цієї ідилії життя..
• Седрік – що вибивається з життя ?
• Руру – та не звертай увагу це я частину книги згадала, я зараз відійду прогулятись і розім’яти ноги
• Седрік – ну тоді добре, ми ще десь пів годинки тут відпочинемо та відправимось далі

• Оповідач  - Руру пішла по накатаній возами тропі, і йдучи по ній неподалік від якогось міні ліса відчула погані емоції такі як страх, відправившись туди були невеличкі сліди чиїхось ніг й йдучи далі вона побачила невеличку саморобну палатку з погашеним полум’ям неподалік.

• Руру – агов тут хтось є?
• ??? – з-забирайтесь з-звідси!!
• Руру – у вас там все добре?
• ??? – яка різниця! Просто не підходьте!

• Оповідач – З саморобної палатки виглянуло чиєсь око, був відчутний страх в голосі але голос здався їй доволі знайомим він явно був жіночим і при цьому доволі низьким, такі голоси мають зазвичай демони сукуби

• Руру – ти випадково не сукуб?
• ??? – чому невдача завжди переслідую мене?
• Руру – не хвилюйся я теж демон
• ??? – я не поведусь на твою провокацію!

• Оповідач – з палатки вибіг маленький хлопчик з ріжками та став дивитися на Руру

• Хлопчик – т-тітонько але ви не схожі на демона
• Руру – це тому що я ховаю свої ріжки та хвостика аби люди не зробили мені погано *посміхнулась*
• ??? – Чіча! не підходь до неї!!

• Оповідач – з палатки щось дуже швидко ринуло у їх сторону  його швидкість була чимала , Руру відчула жагу до вбивства і от вона вже розгледіла пазурі біля себе на хлопчика та спробувала закрити себе та його, але воно з усіх сил відкинуло її від хлопчика благо Руру була дійсно демоном та частково встигла себе покрити лускою

• Руру – стривай не чіпай хлопця!!

• Оповідач – отряхнувшись вона побачила те що це і справді сукуб і те що вона його повністю закрила хлопця своїм тілом

• ??? – не чіпай його! Якщо тобі потрібна винагорода то просто забери мене!
• Руру - *глибокий вдих – видих* не переживай я тут не за для цього
• ??? – а для чого як не для цього?  Хочеш моє тіло
• Руру – поглянь на мене

• Оповідач – Руру показала свою справжню подобу

• ??? – так ти і справді одна з наших?
• Руру – можна і так сказати, так почнімо по новому як тебе звати?
• ??? – я.. я Дара…
• Руру – А я то думаю чого ти мені здалася такою знайомою?
• Дара – звідки ти можеш мене знати? Хто тобі розповів?
• Руру – та не переживай, я в той час була в голові одної дівчини що була тісно знайомою з твоєю нажаль чи на щастя вже покійною господаркою
• Дара – це ти за ту дівчину що билась в той день?
• Руру – ти щось згадала, а цей хлопчик… він же не від тебе я права?
• Дара – так.. моя нажаль уже покійна господарка знайшла його давним-давно в одній печері поряд його померлими батьками… і тоді вона мене викликала аби я його вигодовувала і від тих пір я його прийомна мама..
• Чіча – матусю хто ця демонеса?
• Дара – вона просто пані демонеса
• Чіча – а чому ти на неї тоді напала?
• Дара - *тягне Чічіка за щічки* просто я переживала що ти вибіг до поганих людей
• Чіча – мам відпусти мої щочки!
• Дара – та в тебе тих щічок майже і не має..
• Дара – вибач що відволіклася..
• Руру – та нічого страшного, я трохи забула сказати але мене звати Руру
• Дара – відчуття наче я вже знаю це ім’я але не можу згадати від кого і де я його чула.
• Руру – Ходімо за мною, я знаю одну місцину де ви будете у безпеці зможете спокійно жити
• Дара – справді? Але.. якщо нас хтось побачить то…
• Руру - *дістала з невеличкого рюкзака кілька одежин* тримайте цей одяг, одягайте його та за мною

• Оповідач – Дара та Чіча одягнули цей одяг та пішли за Руру, Дара стиснула руку свого сина, в її руках відчувалося тремтіння схоже що вона нервувала. Вони дійшли до воза де їх зустрів Седрік

• Седрік – Я вже вас зачекався панянко, а хто ця пані з хлопчиком?
• Руру – та ці двоє їхали всією сім’єю в селище але на них напали розбійники і лишились лиш вони…
• Седрік – ой.. перепрошую залазьте у воза