Повернути втрачене

Мені здавалося, що я досі десь не тут, а в якомусь уявному світі. Тільки нещодавно ми розмовляли з Таріком, а наступної миті цей гад вже знову показав свої ікла і все пішло геть не так. А тепер...

Тепер поруч був незнайомий чоловік, який запевняв мене, що все буде добре. І чомусь вибачався за щось. Було в ньому щось знайоме, от тільки я ніяк не могла зрозуміти що саме. Проте в нього були навпрочуд дивні очі, які трохи нагадували мені очі змій. Цікаво, хто він?

— Вибачте, я вас знаю? — нарешті наважилася запитати чоловіка, коли той лагідно доторкнувся до мого чола.

— Звісно. Ми вже зустрічалися раніше, Кассандро. Тільки тоді я був в іншій подобі, — посміхаючись, сказав мені чоловік. В іншій подобі? Але я зустрічала тільки...

— Фраент? — З подивом перепитала я, поки розглядала чоловіка. В нього було доволі довге волосся, але відтінок був досить цікавим. При світлі здавалося, наче це був колір червоного дерева. А ще він був високим. І в пальто. І в цілому виглядав як звичайна людина. Ну, крім очей, звісно.

— Казав же, що відшукаю тебе. 

— Не знала, що ти можеш перетворюватися на людину.

— І це перше, що спало тобі на думку? — розміявся Фраент, а потім я опинилася в обіймах дракона.

— Ну, вибач. Я не знала, що ти на це здатен. Зрештою, ти ж дракон! — сказала я у відповідь, а потім побачила Оллі і... І коло нього стояв Тарік. Фраент певно відчув, як напружилася моя спина і відпустив мене. 

— Я знаю, що в тебе багато питань, Кассандро. І я дам тобі відповіді на кожне з них. Але спочатку ми маємо дещо зробити.

— Що саме? Натовкти пику цьому покидьку? — Якби це було можливо, я б спопелила поглядом Таріка. Проте, я не мала таких здібностей. Тому єдине, що я могла зробити, то це вступити в бійку. Хоча шанси були б нерівні, кого я обманюю...

— Перж ніж ми це зробимо, Кассандро, ми маємо повернути твої здібності. І просто зараз ми зробимо саме, про що говорили з тобою востаннє, — привернув мою увагу Фраент своїми словами.

— Зараз? При... При ньому та Оллі?

Про те, як взагалі тут опинився мій брат, я забула спитати. Втім, дізнаюся вже пізніше.

— Звісно, ні. Ти довіряєш мені, Кассандро Блек? 

Чи довіряю я дракону? Не знаю. Можливо. Адже він дотримався своєї обіцянки. Він знайшов мене. Чи можно йому вірити? Може й так. 

— Гадаю, що так.

— Добре. Тоді зроби дещо для мене. Зараз я хочу, щоб ти заплющила очі, Кассандро.

Голос Фраента був таким спокійним та тихим. Я зробила, як він і казав. Потім я почала дихати разом з ним. Один глибокий вдих, потім видих. Ще два. 

— А тепер розплющ очі, Кассандро, — сказав Фраент і наступної миті ми знову опинилися в тій самій печері, де ми вперше зустрілися одне з одним.

— Як ми тут опинился?

— Я подумав, що тобі буде зручніше, якщо поряд не буде зайвих глядачів, — відповів Фраент, і тільки зараз я помітила, що він знову обернувся на дракона.

— Що ж, це слушна думка, Фраенте.

— Добре. А тепер я хочу, що ми поговорили. Розкажи мені. Розкажи мені все, Кассандро, — сказав дракон і я підкорилася. Я почала розповідати йому про своє життя з батьком. Про те, як потрапила до Лліріану. Про те, що трапилося на тому балі в королівському палаці. Про те, як я ледь не померла. Я розповіла йому про все. 

— Мені так боляче, Фраенте. Так боляче... Враження, ніби в мене вирвали серце і потім жорстоко розтрощили його вщент. Мені здавалося, що все було по-справжньому. Що він дійсно кохає мене... А він мене зрадив. Він брехав мені! Брехав про те, хто він. І не тільки він. Вони всі... І мій дар. Навіщо він мені, Фраенте? Людям потрібен він, а не я. Всі хочуть використати його собі на користь — лліріанський король, Синклер, Тарік... Ніхто не питає, чого хочу я. Ніхто! 

— І чого б ти хотіла, Кассандро? — тихо запитав Фраент.

— Я б хотіла бути такою, як всі. Жити звичайним життям, без магії. Закінчити коледж. Закохатися в хлопця, який дійсно б цінував мене і робив все можливе, щоб я була щаслива. Але... Але це неможливо.

— Чому ні? Адже все залежить від тебе. В тебе є вибір, Кассандро. 

— Хіба? Від самого свого народження в мене його ніколи не було, Фраенте. Моя мати втекла з Лліріану разом зі мною, бо боялася якогось безглуздого пророцтва. І я опинилася тут, в жорстокому світі, де людей із моїми здібностями вважають божевільними. Ти хоч уявляєш, як це — жити в постійній брехні? Приховувати те, ким ти є насправді? Адже в глибині душі знаєш, що тобі ніхто не повірить. А якщо й повірять, то зроблять те саме що й мій батько — захочуть скористатися моїми здібностями. Навіть полишаючи Лліріан я бачила, що Фабіану я не потрібна. Його доля пов'язана з іншою... І від цього мені так боляче. Мені так боляче, Фраенте... Цей дар не приніс мені нічого, крім болю! Тож чому я маю його повернути? Адже без нього моє життя може бути іншим...Я просто хочу бути такою, як всі. Мати друзів, з якими зможу поговорити без жодних натяків на брехню. Того, хто дійсно кохає мене і хто хоче бути поряд, просто так, а не тому що в мене є цей клятий дар бачити майбутнє. Хіба я так багато хочу, Фраенте?

Наступної миті Фраент притулив мене до себе. Я навіть не одразу зрозуміла, що плачу. І як сильно мені це було потрібно — сказати про все, що наболіло. І як мені потрібні драконячі обійми.

— Я розумію. Тобі зробили боляче — розбили сердце, брехали, зрадили твою довіру... І я б збрехав, якби сказав тобі що цей біль мине. Але правда в тім, Кассандро, що він завжди буде з тобою. Як і спогади про те, що сталося. Лише від тебе залежить — чи зможеш ти їх прийняти та пробачити. В першу чергу пробачити себе. Ти не винна в тому, що народилася такою, Кассандро. Як і не винна в тому, що хочеш для себе інакшого життя. І щоб ти не обрала, саме тобі вирішувати — що робити далі, як жити і як саме складеться твій життєвий шлях. Проте... Проте я вірю, що наша зустріч не була випадковою, Кассандро Блек. Я вірю, що ти особлива дівчина і що ти здатна на все. Не тільки на пошуки невідомих людей чи речей, чи то порятунок світу. Ти здатна на більше. І в майбутньому ти зрозумієш, про що саме я казав. Ти сильна, Кассандро. Можливо, зараз ти втратила віру в себе, віру до інших, віру у свої здібності... І так, цей біль буде завжди з тобою. Ми всі робимо помилки. Жалкуємо про скоєні вчинки. Але таке наше життя і уроки, які ми маємо пізнати та закарбувати в своїй пам'яті. Який би ти вибір не зробила, знай одне — я радий, що зустрів тебе, Кассандро Блек.