Я трохи спізнився

Опинившись в людському світі, Фраент одразу перетворився на людину, аби змішатися із натовпом. Ніхто майже не звертав уваги на чоловіка у чорному пальто та темних окулярах, поки той рішуче крокував дорогою, що вела до гриль-бару, в якому працював брат Кассандри, Олівер Блек. 

Щойно чоловік опинився всередині, він одразу помітив хлопця і попрямував прямісінько до нього.

— Вітаю, чим можу допомогти? — запитав хлопець Фраента.

— Все просто, юначе. Маєш допомогти знайти свою сестру.

На мить Олівер здивувався, але потім миттєво опанував себе та продовжив і далі протирати келихи.

— Дуже смішно. Капець який класний жарт, друже! Моя сестра загинула. Три роки тому.

— Я от чув, що вона нещодавно була тут, розмовляла з тобою, Олівере. Тож досить гаяти мій час. Мені потрібно знати, де Кассандра.

— Як я вже й казав, моя сестра загинула, — рішуче повторив Олівер Блек, поставивши пустий келих на робочу поверхню. Фраент відчував, що ледве може тримати себе в руках, адже досить давно вже не був у людській подобі. Ще трохи, і він от-от перекинеться на дракона прямо тут. А це навряд чи сподобається оточуючим, адже Фраент знав, якою буде реакція людей, щойно вони зобачуть його справжню подобу.

Озирнувшись на круги, дракон переконався що за ними ніхто не спостерігає. Наступної миті Фраент зняв свої окуляри та схопив хлопця за комір. 

— А якщо я скажу, що твоя сестра у небезпеці, Олівере Блек? Якою тоді буде твоя відповідь?

Хлопець навіть не міг сховати свого перекляканого погляду, поки витріщався на Фраента. І дракон знав, чому саме такою була реакція хлопця. Адже не дивлячись на свою людську подобу, очі Фраента не могли приховати його справжню суть. Але хлопець навіть нічого не питав — й так було зрозуміло, що перед ним істота точно не із їхнього світу.

— Тоді я скажу, що зроблю що завгодно аби врятувати Кессі, — сказав згодом хлопець і тоді Фраент його відпустив. Наступної миті він повернув свої окуляри на місце.

— Що ж, Олівере Блек, тоді мені потрібно передивитися відеозаписи з камер.

***
Фраенту було трохи ніяково, що він попросив молодшого брата Кассандри порушити закон. Адже як виявилося, доступу до камер хлопець не мав. Проте він знав, хто має. Дочекавшись, коли кабінет менеджера буде пустим, обидва миттю проникли всередину і розпочали свої пошуки. Невдовзі Фраент почув, як вилаявся Олівер Блек і зрозумів, що хлопець щось знайшов.

— Дідько! Так і знав, що за цим стоїть наш батько. Я записав номер машини — треба буде її відстежити. Можливо саме тоді ми зможемо дізнатися, де саме він тримає Кессі, — сказав хлопець.

— Якщо ти знаєш, як це робити, Олівере Блек, тоді я просто зачекаю. Бо я надто довго не був у світі людей і вже багато чого забув.

— Надто довго — це скільки? — поцікавився хлопець.

— Років тридцять тому. Хоча, може й більше.

На цьому тему закрили і хлопець продовжив свої пошуки. Він щось набирав на клавіатурі, потім дзвонив до когось і розмовляв якоюсь незрозумілою для Фраента мовою. Але зрештою вони дізналися, де саме бачили машину батька Блеків востаннє. Після цього Олівер пішов до менеджера і сказав, що погано себе почуває. Той, звісно ж, повірив хлопцю і відпустив його. Так вони й вирушили на пошуки Кассандри.

Дорогою до заміського будинку, Фраент намагався знайти Кассандру за допомогою свого драконячого чуття. І він зрозумів, що дівчина була десь неподалік. Вони вже майже проїхали перший будинок, коли раптом Фраент попросив хлопця зупинити машину.

— Нам же далі, друже. Чому ми зупиняємося саме тут? — запитав Олівер, коли він зупинився коло простого на вигляд приватного маетку.

— Вона тут, — сказав у відповідь Фраент.

— Даруй, але звідки ти це знаєш? Це тобі сказало якесь твоє драконяче моджо? 

Фраент перевів погляд з будинку на хлопця та посміхнувся.

— Для того, хто вперше побачив сьогодні дракона, ти ведеш себе доволі безглуздо. Гадки не маю, що то таке твоє моджо, але я відчуваю що вона саме тут. І не тільки вона. Треба поквапитися, бо інакше буде пізно, — сказав дракон, прямуючи до залізних воріт.

— Тоді я йду з тобою!

— Ні, не йдеш. Для тебе там буде небезпечно.

— Але не для тебе?

— Саме так. Не хочу наражати тебе на небезпеку, хлопче. Тож краще лишайся тут. Бо якщо з тобою щось станеться, навіть й гадки не маю що зі мною зробить твоя сестра.

— Я все одно піду, щоб ти не казав!

— Що ж, тоді, сподіваюсь, що ще не пізно.

Фраент за допомогою одного дотику розплавив ворота і вони зайшли на територію будинку. Дивним було те, що тут навіть не було охоронців. Хоча на думку Фраента вони б мали бути тут. Невдовзі вони опинилися всередині і продовжили свої пошуки. Втім, шукати довго не довелося — вони побачили непритомну Кассандру на колінах у чоловіка, який саме ласував її кров'ю з зап'ястка дівчини. Проте чоловік одразу помітив, що він вже більше не один в будинку.

— Хто ви і як потрапили до будинку? — запитав він, досі тримаючи дівчину на руках.

— Ми прийшли за дівчиною. Відпусти її, — сказав у відповідь Фраент, наближаючись на крок ближче до чоловіка.

— А якщо я скажу, що не згоден?

— Не змушуй мене застосовувати силу, вампіре. Я й так не в гуморі, — сказав Фраент, знімаючи свої окуляри і вираз обличчя вампіра одразу змінився.

— Вперше бачу дракона. Ще й так далеко від своєї домівки. То що ти хочеш?

— Відпусти Кассандру!

— Я б залюбки, тільки вона має дещо зробити для мене. Декого знайти. От тільки в неї зникли її здібності і я якраз робив саме те, що мало допомогти їй повернути їх.

— Ти ці казочки розповідай комусь іншому. Таким чином ти не зможеш це зробити. А от я дійсно можу їй допомогти, бо сам колись пройшов через це. Тож відпусти дівчину, — казав спокійним голосом Фраент, крок за кроком скорочуючи відстань між ними.

— Як я вже казав, вона має дещо для мене зробити і...

— ... і вона це зробить, як тільки ти її відпустиш і даси мені поговорити з нею, — закінчив за нього дракон.