Укладемо угоду?

Коли я прийшла до тями, то помітила коло себе Таріка. Чоловік зосереджено дивився на мою шию, поки щось бурмотів на незрозумілій мені мові. Як тільки помітив, що я вже отямилася, погляд чоловіка одразу ковзнув по моєму обличчю.

— Ну нарешті! Я вже гадав, що взяв забагато, — роздратовано пробурмотів Тарік.

— Що сталося? — запитала я чоловіка і одразу помітила, що він був вкрай роздратованим. Він замінив брудну ганчірку на чисту і потім, змочивши її у воді, приклав до моєї шиї.

— Трохи не розрахував своєї сили. Хто ж знав, що в тобі прихований цілий букет емоцій, ще й до того ж така могутня кров. Трохи захопився, от і все, — сказав Тарік так тихо, що на мить мені здалося, ніби йому було соромно. Але подивившись на чоловіка, я помітила в його очах крижаний холод. 

— То може тоді ти обереш якийсь більш безпечний спосіб із поверненням мого дару? Скажімо, щось, що не включає в себе твої...гм...ікла. Як тобі така угода, Таріку?

Останнє я промовила майже пошепки. Чому? Бо боялась, що вампір знову накинеться на мене і закінчить розпочате ним раніше. Тарік уважно дивився на мене, а потім посміхнувся.

— Знаєш, а ти кумедна, Кассандро. Я гадав, що мене важко чимось здивувати. Проте тобі це вдається щоразу. І саме це мені в тобі подобається. Гадаю, тобі треба трохи відпочити, а вже потім...

— Що? Що буде потім?

— Потім будемо медитувати.

Потім? А одразу не можна було цього зробити? Та ні, хитрий вампірюга просто хотів моєї крові, от і все!

За мить я опинилася у чоловіка на руках і він попрямував до коридору, звідки догори тягнулися високі мармурові сходи. В мене трохи запоморочилася голова, поки ми підіймалися нагору, про що я одразу сказала Таріку, як тільки він зайшов до кімнати та поклав мене на ліжко. Чоловік сказав, що принесе щось поїсти та залишив мене саму.

Цікаво, чи казав він правду?

Щось мені підказувало, що ні. Адже природа вампірів пов'язана із тим, що їм постійно потрібна кро аби вижити. Тож навряд чи Тарік забуде про те, що сталося сьогодні.

Подумки я поверталася до розмови із Фраентом. Він казав, що йому потрібен час на пошуки. І раптом я зрозуміла, що йому може знадобитися значно більше часу. Чому? Та бодай тому, що час на Сонереліоні та на Землі плинув інакше. А це означало...

Це означало, що кілька днів тут, на Землі — це значно більше на Сонереліоні. Отже, мені доведеться чекати на Фраента значно довше, ніж я думала.

І що мені тепер робити? Адже я не зможу так довго відволікати Таріка. Він точно здогадається, що щось не так...