Глава 87 Таємниця давніх слів.

Минуло понад два тижні.Професора Теренса Спейсі поховали.Вбивцю так і не було знайдено, втім як і кристал, що перед цим був у професора.Хоча…Річ в тому, що тіла професорів Кетрін Лейс і Томаса Свівта знайшли в їхніх квартирах.Вони були мертві вже досить довгий час.А точніше, ще до мандрівки експедиції.Тоді виникало питання, хто були ті люди, які вирушили в експедицію під їхнім виглядом?Невже вони використали якісь прилади, щоб приховати свою справжню природу?Але через поважних гостей(атлійців), кожного було перевірено(навіть Волтер, якому було дозволено використання маскувального пристрою).Тоді як?І хто взагалі за ними стояв?

Крім того, за цей час трапилися і інші події.Директор академії(академія Мисливці за старовиною) з якої прибув професор Едвард Хард за таємничих обставин загинув.Дані про Едварда були дуже дивні - жив там то..., працював в академії з такого то часу...Ну і звичайна характеристика.Тобто він мав загальні дані і все.Навіть в основній базі даних не було іншої інформації.Виникало відчуття, що нібито хтось навмисне втрутився в інформацію про нього.Відповіді, мабуть, мав директор академії, але він вже нічого не міг пояснити.

Верховний уряд був безсилий.

Тіло вченого Сяхоу Ці, при транспортуванні з другої гори до музею, зникло через обвал.Всі хто брав участь в цьому - загинули.

Атлійці, як не дивно, не висунули жодного свого протесту щодо всієї цієї ситуації(небезпеки, яка загрожувала їм в мандрівці і загибелі їхніх людей).Також вони вирішили ще трохи подосліджувати Землю.Звісно верховна влада посилила їхню варту і запевнила їх, що злочинців буде покарано.

Ліза Шейр вирішила покинути академію Шукачі старовини.Хоча ніхто і не хотів, щоб вона уходила, але вона була невблаганна в цьому.

-Ти впевнена?- спитав Волтер.

-Так.Він цього хотів.Крім того, тут все мені нагадує про нього.Мені весь час здається, що тут його дух і досі блукає, наче він ось-ось вийде за рогу.Мені дуже не вистачає дідуся,- промовила Ліза Шейр зі сльозами на очах.Вона обійняла Волтера, він же просто стояв, дозволивши їй виплакатися.

Так вони і розійшлися.Невідомо було, чи колись вони ще зустрінуться.

Адам Мак після такої мандрівки вирішив, що йому вже годі і хотів звільнитися.Але директор академії Джим Крос не дозволив цього, аргументуючи - що академія, як і вся людська цивілізація, і так зазнала велетенських втрат в науці та археології, тому арбайтен Адаме.

Звісно після цього він намагався таємно втекти з Землі, але про це якось довідався Джим Крос і направив до того “попрощатися” Хью Лайта.Звісно після того, як професор побачив свого помічника, то швидко побіг до реєстраційної кабінки(приймала як прилетівших, так і відлітаючих, перевіряючи їхні документи, після чого пропускала далі), кинувши всі свої речі.

Але вдача Чорного Кота вже вистрілила в той бік навіть не стрілою з лука, а зарядом з “базуки”.

-Наступний,- промовив робот, який відразу приймав в одній з реєстраційних кабінок, з двох сторін, прилетівших та відлітаючих.Якраз настала черга Адама Мака з одного боку(відлітаючих), а з іншого(прилетівших)…екскапітана поліції, за зовнішністю такого схожого на Джона Матрикса.Він якраз прилетів з іншої планети де пройшов курс реабілітації під назвою - “Роботи безпечні!Вони наші друзі!”Спочатку він був обережний, але всі зустрічні ним раніше роботи(на тій планеті і в космічному кораблі) були безпечні.Тому він розслабився, повторюючи:”Мені це все просто примарилося.”

Але зненацька, саме біля кабінки з роботом, що приймав документи, щось трапилося.Пішли іскри, а наступної миті:

-Оу, ля-ля-ля.Дитинко, а вашій мамі зять не потрібен?- промовив робот відразу повертаючись до Адама Мака, а наступної миті до екскапітана (◣_◢).При цьому, кожному з них підморгуючи.

Як Адам Мак (⊙_⊙) , так і екскапітан (〇_ｏ) :

Ні!!!!!!!!!- завопили одразу обидва.

В цей день відбулося декілька речей.По-перше, Адам Мак так нікуди і не полетів.По-друге, роботи в реєстраційних кабінках були заборонені.Ну і по-третє, екскапітан таємно поголився в буддійські монахи, де було єдине місце, де не було роботів.Це тривало доти, доки про це не дізналася його дружина (╬ Ò﹏Ó) , і провела над ним свою терапію за допомоги сковорідки (×_×)⌒☆ (реабілітація щодо роботів була завершена).

...

-Не турбуйтеся, ваша Величносте, як каже старійшина, кристал був занадто малий.Мабуть, більший десь знаходиться в іншому місці,- відзвітувала атлійська дівчина, що раніше допомагала Волтерові.

-Добре.Але зробіть все, щоб його швидше знайти.

Якби не цей Союз, то ми б вже давно мали змогу направити флот на цю Землю і тоді він був би в наших руках.Але тепер ми маємо діяти дуже обережно.

Нам потрібен цей кристал, лише завдяки йому ми зможемо підсилити наш і нарешті повернути свій спадок,- люто промовив чоловік, років десь сорока п’яти.Чимось ця дівчина і він були схожі.

Через мить після того, як розмова була скінчена:

-Не турбуйтеся, батьку, я зроблю все, щоб ви мною пишалися,- промовила атлійка з сяйвом в очах.

…

Тим часом:

-Волтере, що далі будемо робити?- спитав свого друга Хью Лайт.

-Злочинці нас випереджали раніше і випереджають тепер, маючи кристал.Але ми тепер знаємо про них, тому будемо більш обережні.

Щодо того, що робити далі, то відповідь в розмові чоловіка невідомої та загадкової цивілізації.Треба зрозуміти хто такий Кувер.Я думаю саме це і буде ключем, куди треба далі рухатися,- коротко пояснив Волтер.

-А кристал?Хіба він буде не потрібен при продовженні подальшої подорожі.Без нього, споглядаючи такі дивовижні речі, невідомо, що далі нас чекає.

-Маю сумніви, що злочинці зупиняться на досягнутому.Тому кристал ми ще побачимо і відповідно матимемо змогу повернути,- люто промовив Волтер.- Ми не здамося!

За лаштунками:

-Ти добре попрацювала,- звернувся чоловік років п'ятдесяти до…Томаса Свівта.- Може нарешті зміниш подобу.