Глава 86 Невже це кінець?

-Хто такий Кувер?- запитав спантеличено Хью.

-Я такого не пам’ятаю в історії нашого світу,- невпевнено відповів професор Теренс Спейсі.- А ви професоре?- звернувся він до Адама Мака.

-На жаль, я теж,- розмірковуючи, відповів той.

-А чого ми взагалі його розуміли?- спитав Томас Свівт.

-Мабуть, за допомогою увімкнених терміналів,- раптом промовила атлійська дівчина.- Вони, аналізуючи нас, автоматично перекладають всі мови одночасно, через що ми і зрозуміли його.

-Але як це можливо?- запитав Адам Мак.- Я хочу сказати, коли вони жили не було стільки різноманітних мов, то як відбувається переклад?

-Є одна теорія, що основа всіх мов єдина і знаючи ключа до неї, можна зрозуміти кожну мову,- пояснив професор Теренс Спейсі.- Щодо того, як до нас доходить переклад, то, мабуть, за допомогою невидимих і майже не чутних звукових хвиль.Люди, що тут жили були справді дивовижні, не кажучи про їхній розвиток.

Виникає питання, якщо це був лише форпост, то яка була вся їхня цивілізація?

-Я звісно пробачаюсь, але хіба зараз важливіше не те, як звідси вибратися?- долучилася до розмови Ліза.

-Ти права,- погодився Теренс Спейсі.- Ви б не могли подивитися, чи нема тут якогось запису про інший вихід,- звернувся він до атлійського старця.

В цей момент атлійський старець замислено про щось думав, при цьому на його обличчі спостерігався смуток.Але це тривало не довго.Вже за мить він знову почав щось перевіряти на терміналі.

Поки всі чекали на результат його пошуків, ніхто не помітив, що зацікавлений і нетерплячий Томас Свівт підійшов до дивного кристала.Спочатку він уважно дивився на нього.Очі Томаса блищали споглядаючи на всю цю красу.А потім його загребуща рука простяглася до кристала.

Взявши його…нічого не трапилося, крім того, що Томас відчув якусь неймовірну силу від кристала.Вона не шкодила йому, а навпаки, наче морський вітерець обхопив його в дуже пекучий день, таким чином надаючи нових сил.

-Що ти робиш?А якби щось сталося,- почав його відчитувати професор Теренс Спейсі.

-Але ж нічого не трапилося,- відповів на те Томас.Але наступної миті на всіх екранах терміналів з’явився відлік.

-Що це таке?- хтось з присутніх запитав.Старець негайно почав перевірку.

-Схоже, що після того, як кристал було піднято, запустилося самознищення.Щоб скасувати, треба мати якийсь код,- почав пояснювати старець.

-Можна її якось інакше зупинити, чи підібрати код?- запитала одна з двох атлійських дівчин.

-На цей момент - ні.Занадто мало часу.Комбінацій може бути безліч.

Також тут знаходиться дуже потужна програма від злому, схожа чимось на нашу, але більш вдосконалена.Тому при спробі злому, відлік пришвидшиться.

- Невже це кінець?- нервово промовив професор Адам Мак.- Я так і знав, що не треба було вирушати в цю мандрівку.

Інші також були перелякані неминучою небезпекою.Надія була лише на атлійського старця, оскільки навіть якщо Волтер і Адам Мак розуміли давню мову, то технологію зниклої цивілізації - ні.Лише чогось старець міг поратися з нею.Інші атлійці також були безсилі.

Час йшов і йшов, а старець так і не мав відповіді.На відліку залишалося близько пів години(спочатку була година).Навіть якщо з усією швидкістю звідси тікати, то минути навіть перший поверх не вдалося б, не кажучи про всю гору.Хоча і не відомо, яке саме буде самознищення за силою, але точно одне - воно знищить весь форпост.

-Волтере, поглянь сюди,- вказав Хью в місце де раніше перебував дивний кристал.Саме там знаходився якийсь надпис.

Волтер з цікавістю почав його розглядувати, але часу, на жаль, на більші дослідження не було.Тому він просто сфотографував його.

-Здається знайшов,- зненацька промовив атлійський старець.

-Ви зможете зупинити самознищення?- схвильовано запитала Ліза.Відповідь на це питання одночасно чекали усі мандрівники.

-На жаль, ні.Самознищення відкласти чи зупинити, як я раніше вже казав, неможливо.Таким чином буде витрачено лише коштовний час,- відповів той.

-Тобто, що виходу зовсім нема?

-Ні, є.Навіть більше, є два шляхи порятунку.Але перший на теперішню мить неможливий через блокування, хоча б він був би найбезпечнішим і найшвидшим за інформацією з термінала.Тому нам залишається лише другий.

-Який?

-Допоможіть мені підняти його,- вказав атлійський старець на померлого.

-Навіщо???- запитав якось дивно Хью.- Щось не дуже хочеться…- Не встиг він закінчити, як отримав запотиличник від Волтера.

-Тобі сказали щось, то роби.

Одразу кожен почав виконувати вказівку старця.

-Тепер давайте його віднесемо до тієї стіни,- вказав в один бік той.Це був кінець цієї кімнати, де не було більше нічого крім стіни і…малюнка.Цей малюнок був схожий на велетенську букву А.

Тіло було дужу важке.Крім того, кожному здавалося, що цей чоловік може в будь-яку мить ожити.Його тіло, ну ніяк, не було схоже на неживе.

Через хвилин п’ять-шість, мандрівники були біля стіни.

-Тепер простягніть його руку до середини стіни,- наказав старець.

-Руку?Ми що не могли відтяти її, щоб не нести такий тягар,- почав роптати Хью.Всі якось дивно поглянули на нього. Атлійці навіть подумали про себе:"Звір..."

-Годі тобі!Ти, що не бачиш, яке це потужне тіло. Мабуть, навіть зброя не змогла б його вбити, коли він був ще живий, не кажучи, щоб відтяти йому руку,- почав пояснювати професор Адам Мак.Було помітно, що атлійський старець дійшов того ж висновку, чи просто не хотів цього робити, шануючи таким чином цього чоловіка.

Нарешті вони простягнули руку чоловіка до стіни і…вона(стіна) почала світитися в ділянці руки, наче щось її(руку) сканувало.Через мить пролунав голос:

-Ідентифікація підтверджена.

Тієї ж миті стіна почала зсуватися в бік.

Очам наших мандрівників відкрилося таке - це був наче ангар, де знаходилися якісь машини.Під машинами розумілися, щось схоже на міні повітряні кораблі.Було видно, що в них не було крил, але потужні корпуси.Невже це були космічні кораблі?Але старець відкинув цю думку, оглядаючи середину одного з них(потрапити туди було не складно, бо двері були не замкнені).Всередині були звичайні сидіння і більше нічого.Не було ні терміналів, чи якихось інших комп’ютерів, ні якихось кнопок. Сидіння знаходилися по боках.По середині лише вільне місце. Питання полягало в тому, а як його вести без керма чи якихось допоміжних приладів?Та і увімкнути його ще треба було якось...