Глава 84 Неочікувана зустріч.

Місто було неймовірне.Зроблене із золота, нефриту, алмазів та іншого коштовного матеріалу.Хоча часу пройшло і забагато, пил і різна рослинність устеляло усе тут, але навіть і так було видно, яке це дивовижне місце.

Дивно було те, що воно нагадувало собою більше сучасне місто, звісно не таке коштовне та вишукане.

Можливо навіть і більш удосконалене.

Будівлі в ньому були невеличкі, одноповерхові чи двохповерхові.Йдучи повз них, мандрівники помічали місця відпочинку, які чогось нагадували кав’ярні.Було помітно, що люди, які тут раніше мешкали, дуже поспішали, оскільки їхні речі так і залишилися на вуличних столах, чи навіть на підлозі.

Слід додати, що інколи мандрівники помічали різні неймовірні речі, але на жаль, поки не розуміли їхнє призначення.Наприклад, в місцях кав’ярень, були якісь термінали.Знову таки, звідки в ті часи вони з’явилися?Невже ця цивілізація досягла такого успіху?Можливо навіть чутки про безсмертя були не вигадані?

Ще одне питання, на яке не було відповіді, полягало в тому, що їхня мова чомусь нагадувала давню зниклу-галактичну мову невідомої цивілізації.Не могли ж вони бути нащадками тієї цивілізації?

Мандрівники спробували активувати термінали, але нічого не відбувалося.Наче в них не залишилося жодної енергії, через, що активування провалилося.

Наші друзі продовжили подорож.Вони вирішили рухатися вперед, до самої високої будівлі.Будівля була в самому кінці цього дивовижного міста.Розміром в п’ять поверхів.Також була найкрасивішою зі споруд, чимось нагадуючи собою небачену раніше вежу.

Крім того, прилади демонстрували, що тут повсюди була вже відома нам інфекція.Вона знаходилася на будинках, в самих будинках, на підлозі, та різних речах.Виникли додаткові запитання:

Невже зникнення цієї цивілізації сприяв цей вірус?Але маючи такий прогрес, невже вони так і не змогли його подолати?

Обмірковуючи побачене, мандрівники обережно(остерігаючись інших пасток) наблизилися до кінцевої будівлі.

Здалеку вони помітили, що вона була ще більш неймовірною, навіть серед інших будівель відрізнялася своєю красою, але наблизившись ближче, стало зрозуміло, що велич цієї будівлі не можна змалювати звичайними словами.

Будівля була з білого нефриту(нефрит також був невідомим чином підсилено казковою міцністю, як і попередній).Вхід був на останньому поверсі, до якого вели золоті східці.Поміж східців, з обох боків, перебували різні статуї.На верхівці будівлі знаходилося щось схоже на око чи яйце.Точніше, на жаль, сказати було неможливо.Воно було овальної форми, блакитного кольору.На ньому була вигравійована літера “А”.

Мандрівники вирішили піднятися по східцях на гору.

Через декілька хвилин вони вже були біля входу до будівлі.Звідси оглядалося все місто.Видовище було ще те, аж мову відбирало.Хоча тут було темно, але навіть і так можна було все розгледіти.

Мабуть, це був єдиний народ, який існував в такому місці, не кажучи про прогрес якого він досяг.Невідомо звідки і як тут з’явилася інфекція, але саме вона знищила всю цю дивовижну цивілізацію.

-Я тут трохи перевірив дані по приладах,- промовив Томас,- і з’ясував, що інфекція в цьому місці куди сильніша та небезпечніша.

-Тобто?- спитала Ліза з нерозумінням.

-Можливо в цьому місці, інфекція більш мутувала ніж на поверхні,- почала пояснювати атлійська дівчина, що допомагала раніше Волтерові.- Це через умови гори, наприклад: цьому могла сприяти темрява, чи можливо був якийсь інший фактор, який саме і став каталізатором інфекції.

-Я теж так гадаю, тому ліпше перевірте свої захисні пристрої,- закликав професор Теренс Спейсі.- Вони мають нас захистити від химеровіруса.А також будьте дуже і дуже обережні!- нагадав професор.

Зайшовши в середину, мандрівники помітили, що це місце нагадувало чимось будівлю адміністрації.Тут також було багато різних терміналів, столів зі стільцями.На столах і досі лежали якісь документи та різні речі.

До речі, документи добре збереглися, мабуть, через матеріал чи техніку виготовлення паперу.

Всі ці речі були в безладді, можливо через те, що люди кудись поспішали.

Так вони пройшли всю будівлю, перевіривши кожен поверх(на щастя, пасток більше не було).Повсюди також був безлад.Жоден зі знайдених приладів не працював.Світла також не було, наче в будівлі спеціально його вимкнули.

Спустившись на останній поверх, наші друзі знайшли велетенські двері.Довелося кожному докласти зусиль, щоб їх відчинити.І тоді мандрівникам відкрилося дивовижне видовище.

У велетенській кімнаті знаходилися термінали та екрани, але куди більші за попередні.Крім них, десь посередині, був якийсь кристал(вони такого раніше не бачили).Розміром з горіх, але було видно, що від нього линула якась енергія до приладів, які були під’єднані до нього.

Але найбільше вразило те, що вони були тут не єдині.В цій кімнаті знаходилася ще одна людина, яку кожен з них вже бачив.Ця людина прибула не з ними, а навіть куди раніше за них.

Цією людиною виявився чоловік вигравійований на малюнках, які вони спостерігали при подорожі між залами та коридорами.Чоловік, що посідав одне з величних місць на постаментах, в попередній залі.А саме, це був той, хто вів інших майбутніх мешканців цього місця за собою з човнів.Чоловік, що мав чомусь сумне обличчя, наче він загубив щось дороге йому, й більше ніколи так і не знайшов цього.

Саме цей чоловік зараз і сидів на одному зі стільців за столом, дивлячись на них своїми блискучими очима.Так, саме блискучими, оскільки очі чоловіка, втім як і весь його зовнішній вигляд, не були схожі, як у звичайної людини.Навіть не так, він взагалі не був схожий на людину.Його тіло було велетенське.Волосся на голові мало яскраво-золотистий колір.Шкіра біла, наче з білого нефриту.Інші риси його тіла також були ідеальні та незвичайні.

Також слід додати, що на відмінно від малюнків, чоловік був куди старіший.На це вказували деякі риси його тіла.Та і це не дивно, скільки ж минуло з того часу, як тут виникла ця цивілізація.