Глава 81 Нещадна гонитва.

Їх було не декілька, навіть не сотня чи тисяча, а сотні тисяч жуків.Наче якийсь рій, вони швидко наближалися до мандрівників.

Ці жуки були різного розміру - від маленьких, як палець, до великих - наче долоня.А деякі й ще більші.

Щодо зовнішнього вигляду, то вони мали міцний, темний панцир.Пару темних ніжок.Ззаду знаходилося щось схоже на хвіст.Очей не було видно.Мабуть, вони знаходилися під панциром, як і інші органи.Рухалися дуже швидко за допомогою своїх ніжок.

Стало зрозуміло, що треба звідси забиратися, не потрапивши до цих створінь.

Кожен з дослідників, цього жахливого місця, почав щосили бігти.Куди саме вони тікали, ніхто з них поки не знав.Лише одне в них оберталося на думці - не зупинятись!

Один з них - поліціант-охоронець, намагаючись вибороти час, спробував підірвати прохід, позаду якого наближалися жуки.

Він взяв вибухівку і жбурнув у них.Пролунав сильний вибух.Повсюди піднявся пил, через що видимість, на деякий час, була унеможливлена.Сміливий поліціянт зрадів своїй перемозі.

Але радів він не довго, вже за мить він побачив рій.Намагаючись втекти, поліціант продовжив біг.

На жаль було запізно.Один за одним, жуки почали насідати на нього і шматувати.Біль був настільки великий, що поліціянт видавав просто не людський крик.Врешті-решт, вони повалили його на підлогу і продовжили жерти.

Щодо інших людей, то вони не могли на це дивитися і продовжили бігти.Лише капітан Жу Хай затримався на мить, щоб влучним пострілом припинити катування свого підлеглого.

Декілька разів втікачі бачили попереду різні перехрестя, але вирішувати куди саме треба було тікати, не було часу.Тому всі бігли по прямій(вибирали шлях, що вів уперед).

Рухаючись далі, інколи мандрівники бачили воїнів(скелетів) в обладунках.Це була імператорська охорона Цінь Ши Хуан-ді, яку вони вже раніше споглядали в залишкових образах на іншому рівні.Мабуть, вони також наштовхнулися на цих істот, оскільки навіть їхні обладунки були пошматовані, не кажучи про тіла.

Роздивлятися, знову таки, не було часу, тому продовживши біг, вони дісталися до якогось місця де шлях був заблокований “річкою”.

Під “річкою” малося на увазі - рідину, яка була густою і яскраво-червоного кольору.Мандрівники відразу ж її впізнали.Саме вона і мала надходити до механізмів і живити їх енергією.Здається витік був куди більший ніж вони раніше бачили.

Вона заповнювала велику частину ще однієї зали.Минути її не можливо було ніяк, хоча на іншому боці й виднілося вільне місце від цієї рідини, з входом кудись.

Просто перепливти її не наважувався ніхто, бо невідомо було наскільки ця рідина небезпечна.

Розмірковувати довелося дуже швидко.Позаду наближалися жуки, спереду небезпечна рідина.Що треба було зробити, щоб уникнути небезпеку і зберегти життя?Не було часу на повернення чи зміну шляху.

Вихід був лише один.Треба було перелізти “річку” не торкаючись її.

Капітан Жу Хай наказав одному з поліціянтів негайно дістати мотузку.На щастя вона у них була, причому з дуже міцного сплаву(тобто була виготовлена з рідкого матеріалу, з іншої планети, і надана поліціянтам для використання при необхідності в цій мандрівці).

Але виникало ще одне питання - як саме можна було перекинути цю мотузку на інший бік і зачепити її там за щось нерухоме?

Тоді то і почали діяти атлійці.

Останній з живих атлійських охоронців дістав такий же меч, що був у дівчини з Атла, лише з тою відмінністю, що він був громіздкіший.Атлієць забрав мотузку у капітана й обмотав нею міцно меча.Наступної митті він жбурнув меча на інший бік, в ділянку найвищої частини стіни.Сила з якою атлієць жбурнув була неймовірною.Не дивно, що атлійців так боялися всі раси через їхню лють та силу.

Отже, меч міцно увійшов до стіни.Залишилося лише закріпити мотузку на цьому боці.Поки цим займалися атлійці, поліціанти з усієї сили обстрілювали жуків, з різної зброї, що завчасно принесли із собою.Але жуків було занадто багато, тому навіть трохи їх призупинити не вдалось.Вхід пішла вибухівка.

Повертаючись до інших мандрівників, вони почали один за одним переходити по мотузці на інший бік.Легким це не можна було назвати.Деякі ледь не впали при проходженні в цю рідину.Якби це сталося б, то наслідки можна було б уявити собі, оскільки не відома була як глибина, так і її властивості.

По огляду, тут раніше була велика зала.Ззаду і спереду мала східці.За допомогою цих східців можна було спуститися чи піднятися із зали.Щодо того для чого була ця зала, то на жаль тепер про це не можна було дізнатися, адже половина її була заповнена невідомою рідиною, займаючи і східці.

Останніми йшли капітан Жу Хай і один з поліціянтів:

-Андерсон!Худчіш!- промовив капітан до цього поліціянта.Але той, чи через те, що занадто захопливо знищував жуків, чи від того, що таким чином він хотів хоч якось помститися цьому місцю за загиблих товаришів, не чув свого капітана.

-Капітане, швидше переходьте, інакше вони вас оточать,- хтось із присутніх закричав з іншого боку.

Капітану Жу Хаю, після того, як йому так і не вдалося достукатися до свого підлеглого, не залишилося нічого іншого, як розпочати самому лізти по мотузці через дивну рідину на інший бік.

І тільки тоді, коли йому це вдалось, він помітив наступне - той поліціянт, що залишався на іншому боці, нарешті помітив своє становище.А саме, Андерсона було оточено жуками.Намагаючись пробитися крізь них, він пішов на пролом.Його кусали, видирали шматки, але він все йшов та йшов.Нарешті Андерсон дістався до мотузки і хотів вже почати лізти по ній.Але на цьому сили покинули його і він впав в цю рідину з деякими жуками.

Стало зрозуміло, що жуки не можуть перетнути цю “річку”.Принаймні ті, що впали разом з Андерсоном, більше не повернулися.

Нарешті всі могли розслабитися.Але це тривало не довго.Жуки почали також лізти по мотузці.Але вчасно втрутилася одна з атлійських дівчат.Вона щось жбурнула(дуже схоже на специфічний бумеранг), який розрізав мотузку(наче ніж по маслу пройшов) на тому боці, а наступної миті підірвався і сам, знищуючи вибухово-імпульсною хвилею жуків.Звісно невдовзі їхнє місце заполонили інші жуки.Щодо залишку мотузки, то вона залишилися між серединою “річки”(навіть краще сказати, що вона загрузла в ній) та мандрівниками.Але ніхто вже не звертав на неї своєї уваги.Навіть атлієць не пішов забрати свого меча, бо він міцно засів у стіні.