Глава 78 Лейтенант Фоксі.

Обернувшись, всі побачили, що і справді кількість присутніх зменшилась.А саме, двоє поліціянтів, що знаходилися позаду, зникли.При цьому вони навіть не встигли промовити жодного слова.Це дуже нагадало те, що вони тільки-но бачили в залишкових образах.Там також зникали люди без шуму.

Кожен з мандрівників почав оглядатись по боках, очікуючи на лихе.Але на щастя чи ні, поки вони так нічого і не побачили.

-НІ!!!!!- зненацька голосно закричала Ліза.Вона випадково подивилася нагору.

Там в темряві, впритул до стелі і стіни, висіли два тіла і безліч скелетів.Вони були, якимось чином, скуті ланцюгами.

Щодо ланцюгів, то вони були чорного кольору, мали різні розгалуження і форми.Їх було безліч.Яка їхня довжина, поки на жаль, було невідомо.Також невідомо було і як саме потрапили туди зниклі.

До речі, зниклі поліціанти-охоронці вже не мали жодних проявів життя.

-Що з ними сталося?- хтось з присутніх стурбовано запитав.

-Невідомо, але, мабуть, нам краще звідси забиратись,- промовив Теренс Спейсі, у якого виникли погані відчуття, наче щось слідкувало за ними.- Виходьмо звідси.

-Так, але нам знадобиться пройти повз них,- промовив Адам Мак, вказуючи на тіла скуті ланцюгами.

Так вийшло, що шляхи, якими дісталися до сюди усі присутні(а вони діставалися різними шляхами, з різних боків, але однією стороною(протилежною теперішньому їхньому місцеперебуванню)), лежали позаду.Спереду залишився лише прохід в невідоме, куди саме і тікали раніше, в залишкових образах, Цінь Ши Хуан-ді і його охорона.

Капітан Жу Хай вирішив, що спочатку буде йти він з іншими поліціянтами, а потім вже всі інші.Так було і зроблено.

Отже, мандрівники обережно рухалися один за одним.Навіть атлійці слідували за іншими не висловлюючи свого незадоволення.Мабуть, і вони вирішили, що краще наступного разу ліпше підготуються і повернуться назад.

Зненацька ще одна людина зникла.Наступної миті його побачили серед інших загиблих.

Все більше і більше наростав страх серед мандрівників.Один сміливий поліціянт підійшов до одного з ланцюгів, щоб краще його роздивитись.

-Мете, будь обережним!- промовив до нього один з його колег.

-Не турбуйся, я лише погляну,- відповів той простягаючи руку до ланцюга.

Ланцюг опинився дуже міцним і, наче, дуже легким.З якого саме матеріалу він був зроблений не можна було сказати, хоча такі дивожні речі наші дослідники бачили тут не один раз, тому більше і не дивувалися цьому.

Коли цей сміливий поліціянт хотів забрати свою руку від ланцюга, раптом ланцюг почав самостійно змійовидно обвиватися навколо його руки і спускатися далі.Поліціант намагався зняти ланцюг, але той був непохитний.Також він(ланцюг) почав збільшувати стискання тіла сміливця.

Інший поліціант, намагаючись допомогти другові, зненацька також був схоплений другим ланцюгом, який з'явився з невідомого напрямку.

Тільки зараз мандрівники побачили, що всі ланцюги, які раніше спокійно висіли, почали рухатися наче змії.Стало зрозуміло, що їхня довжина занадто величезна.

Поліціянти почали відстрілюватися, але шкоди так і не завдали.

Перебратися на інший бік стало не можливо.Можна було рухатися тільки вперед, тобто слідом за Цінь Ши Хуан-ді.

Все більше і більше ланцюги захоплювали поліціянтів.У бідолах не залишалося жодного шансу на порятунок.Майже відразу вони їх задушували.

Але найгірше було попереду.Ланцюги почали об’єднуватися, через що простору для маневрування ставало все менш і менш.Крім того, після об’єднання, ланцюги ставали більш швидкіші та сильніші.

Нарешті мандрівники добігли до іншого проходу.На жаль він був вузкішим від попередніх, через що людям довелося рухатися ним по черзі.Таким чином до ланцюгів почало потрапляти більше людей.

Капітан Жу Хай кинув вибухівку до середини ланцюгів.Але, на жаль, крім того, що вони на якусь мить затрималися, більше ефекту не було.

І ось вони побачили одну з переміщуючих кімнат.Вбігши в неї, мандрівники лише могли сподіватися, що вона швидко почне діяти і перенесе їх звідси якомога далі від цього жаху.Якщо ні, то це буде їхнім кінцем.

На щастя наших дослідників, майже миттєво кадри оточуваного середовища змінилися.Замість ланцюгів, які насувалися на них, перед очима було напівтемне велетенське місце.Тут вже не було такого ж освітлення, як раніше ними бачене.Кожен мав якесь лихе відчуття.Навіть попередні неприємності не викликали такого.

Вони почали виходити з приміщення.Тільки зараз з’ясувалося, що залишилося в живих лише одинадцятеро поліціантів-охоронців разом з капітаном Жу Хаєм.

Щодо інших людей і атлійців, то на їхнє щастя, втрат серед них не було.

-Що далі будемо робити?- промовив зненацька Хью запитання, відповідь на яке цікавило усіх.Але, на жаль, лише тиша наступила за цим.

Хью ще щось хотів спитати(чогось його питання погіршували психічний стан оточення, який і так був не в найкращому стані), як зненацька на його груди “впало”тіло.

Хью Лайт не був з лякливих, але в цей час він як заверещить богатирським голосом.Як пердн…кхм-кхм..., як спусте богатирський дух.Як стрибне на руки професору Адаму Маку, що разом з ним шкереберть так і покотився туди-сюди.

Щодо тіла, то воно чи краще сказати - вона(бо це було тіло жінки) так і впала на підлогу.

-Ти!Відчепися від мене!- закричав на нього Адам Мак, переживаючи, що через це "лихо" потрапить в якусь пастку.

-Так, відчепися від нас, привиде!- також закричав, але вже на невідоме тіло, Хью.

-Я до тебе звертаюся!

-Так, ми до тебе звертаємося! O (∩_∩) O

Погляд професора Адама Мака на Чорного кота - (⊙v⊙)

Погляди інших людей - (⊙ о ⊙)

Поки інші споглядали за цим шоу, Волтер раптом підбіг до тіла і трохи підняв її голову.Тут всі і побачили…Це була лейтенант Фоксі, одна з двох військових, що вирушили з ними і які мали чекати на поверхні.

По всьому її тілу були помітні різні поранення, наче її щось шматувало.Також виявлялась одна велетенська дірка з боку грудей.