Глава 75 Крок до загибелі.

Колони були не прості.Саме вони щось випромінювали зверху, уражаючи при цьому рослин та людей.

Наші мандрівники продовжили повзти, як зненацька Волтер і атлійські дівчата одночасно закричали:

-Стійте!

-Стійте!

-Стійте!

Всі негайно зупинилися.Переляк і запитання були на їхніх обличчях.

-Що трапилося?- першим за всіх спитав Адам Мак.

-Підлога трохи нахилилася і ми відповідно піднялися,- негайно відповів Волтер.Його слова підтвердили атлійські дівчата.

-Що це значить?- запитала перелякана Ліза.

-Якщо попередні здогади вірні, то при більшому нашому піднятті активується пастка.Мабуть, саме це і сталося з Доа.Він не встиг втекти,- промовила атлійська дівчина, котра була помічницею старійшини.

-Що тоді будемо робити?- розгублено спитав Томас Свівт.

- Поки поверніться.Я ж коли залишуся один, рушу далі,- запропонував Волтер.

-Ні!Це небезпечно,- голосно заперечила Ліза.

-Мушу погодитися.Краще не роби цього.Повертаймося разом, а там вже пошукаємо інший спосіб чи шлях.Можливо навіть проходи повернуться назад,- висунув свою думку Хью.Завжди веселий, але тепер від веселощів на його обличчі нічого не залишилося.Суровий погляд, напруженість - ось яким він зараз був.Було видно, як багато думок проносилося в його голові.

Помічниця старійшини хотіла замість нього рушити, але тут вже категорично відмовила їй інша атлійська дівчина, кажучи - нехай краще тоді вона замість неї піде.Звісно помічниця не могла на це погодитися.Отже, все ж таки, Волтеру вдалося переконати інших у своєму плані.

І вже через пів години все було готове.Поки інші чекали, намагаючись роздивитися, як в нього справи, він повільно ліз все далі й далі.Ось він вже посередині.Поки він так пересувався, в його голові промайнула думка, що колись ці колони, крім захисної функції, могли використовуватися, як для скошення цих рослин.Можливо після цього їх і збирали.

Щодо рослин, то хоча вони й були змінені, але все ж таки, деякі з них він впізнав.Це були поживні рослини.Тобто, ті хто раніше тут мешкав харчувався ними.

Цей поверх був побудований для зали-вирощування рослинних запасів харчування.

Крім того, мабуть, при підвищенні ваги підлоги, колони починали діяти.

Вага змінювалася при зростанні(дозріванні) рослин чи, наприклад, при надходженні сторонньої ваги, таких як - атлієць разом з мисливцями, піднімаючи один з боків поля для більш влучного потрапляння променів колон.Звісно тут мав би знаходитися і вимикач, інакше, як тут існували б творці цього дива.Але чогось Волтерові вважалося, що для цього треба печатка Цінь Ши Хуан-ді, а саме ключ, що знаходився в ній.

Волтерові вдалося проповзти поле, на щастя, пастка так і не активувалася.Він мав погодитися, що цей шлях змусив його постарішати років десь на двадцять.- Рухайтеся по одному, але з обережністю,- голосно прокричав Волтер іншим.

----

 Через годину всі перебралися на інший бік неушкодженими та з полегшенням зітхнули.Небезпека оминули їх, але питання, на довго?

Зупинятися для відпочинку в цій залі не було жодного охочого.Тому всі вирушили з обережністю далі.

Прохід нічим не відрізнявся від інших.Мав таке ж оздоблення(малюнки й матеріал з якого було все це побудоване, а також безмежне павутиння).

Аж раптом вони щось побачили в далечині.

Далі була величезна кімната.А в цій кімнаті…люди з їхньої експедиції.Мандрівники дуже зраділи, оскільки нарешті вони хоч когось знайшли.

Їхня група швидко почала наближатися до іншої.

І ось вони тут.

Роздивляючись, вони помітили інших мисливців, яких привів сюди містер Лінь Гу.В цей момент вони дрімали.Більше нікого не було виявлено.

Мабуть, інші вирушили перевірити подальший шлях, поки останні відпочивали.Як саме це стало відомо?

По-перше, звідси знову кудись вела дорога.По-друге, саме туди вели людські сліди.

-О, ні!- вирвався крик від професора Адама Мака, який нахилився, щоб розбудити одного з мисливців.

-Що таке, професоре?- раніше за всіх спитала Ліза Шейр.

-Він мертвий,- промовив з жахом професор.

Страшний здогад нахлинув на всіх присутніх.Через мить він був підтверджений.

Всі ці люди-мисливці, були мертві…

-Що тут сталося?- хтось з мандрівників налякано запитав.

-Можливо тут була активована якась пастка?- висунув теорію Томас Свівт.

Після його слів, всі відразу відійшли якомога далі від тіл загиблих.

Але Волтер і атлійскі дівчата залишилися на своїх місцях.Навіть більше, вони підійшли до мисливців і почали їх оглядати.

Стало зрозуміло, що вони були отруєнні.Але яким чином?

Волтер і дівчата дещо почали розуміти.

Атлійці бачили багато отрут, їх цього ще навчали в їхній академії на Атла.

Щодо Волтера…Він мав багатий досвід в різній "зброї" і “речах”.Як ви, мабуть, вже давно зрозуміли, саме про нього розповідалося спочатку книги.Так що він також впізнав отруту.

Вона була смертельною для того, хто не прийняв би до її використання антидот.

Межі ураження - десь приблизно в межах цієї кімнати.

Швидко діє і швидко потім самознищується.Не залишає майже ніяких слідів, крім зовсім чорних очей.

Почорніння відбувалося саме через потрапляння отрути до голови.

Якщо отруту використати до приймання антидоту, то він більше не подіє і ця людина також загине.

Була винайдена однією з рас, приблизно п’ятдесят років тому.Як саме?Це вже інша історія.

Тому виходить, що навряд чи тут існувала така отрута.Єдиний шанс її потрапляння до сюди - це принесення кимось з експедиції.

Але навіщо комусь вбивати мисливців?

Чи вони просто перші потрапили йому на шлях і це ще чекає на інших?

Хто такий безжалісний?

Всі ці питання промайнули в голові у Волтера.Тепер ця мандрівка стала ще більш небезпечною.Він вирішив поки нічого не розповідати іншим.

Це рішення він прийняв бо, по-перше, це було поки припущення.По-друге, він не знав хто саме вбивця.І по-третє, щоб не лякати ще більше інших, яких вже і так полонив страх.