Глава 74 Загублені та знову знайдені.

Двоє чоловіків стояли навпроти один одного:

-Чому ви це зробили?

-Самі винні.Вам не треба було вирушати з нами, й тим паче сунути свій ніс куди не треба.Чи ти думав, що ми не помітили твоїх дій?

-Вам це не зійде з рук.Я представник спеціального відділу Земної цивілізації, заарештовую вас!

-Що ж, тоді подивімось, чи вийде в тебе це зробити.

БАМ-БУХ-БАМ - звуки бійки.

----

Волтер відкрив очі.Спочатку він перевірив чи нема у нього поранень.

На щастя, їх не було.

Потім почав оглядати навколишні умови(середовище разом з іншими людьми).Гарна новина - всі були живі.

Звісно кожен мав невеликі забої, але не тяжкі й найголовніше - несмертельні.

Хоча була й одна моральна травма.Вона трапилася у професора Адама Мака через те, що коли він відкрив свої очі після падіння(а ви пам’ятаєте, що недалеко, майже біля нього, падав і його помічних - Хью), то побачив на своєму обличчі чиюсь…дупу…Репетував він потім дуже голосно, згадуючи при цьому такі “слова”, які навіть не знали атлійці, а вони побували в різних місцях галактики.

Але повернемося до місця їхнього падіння.

Це була наче якась величезна кімната.В ній і досі знаходилися якісь речі.Деякі з них наші мандрівники вже бачили в попередній великій залі.

-Можливо це раніше було додаткове місце, яким спускали на інший рівень різні необхідні тут матеріали,- висунув свою теорію Томас Свівт.- Це також пояснює, чому ми залишилися майже неушкодженими.

На жаль поки ні підтвердити, ні відхилити це не можливо було.

Мандрівники обережно почали просуватися вперед.

Як і зверху, тут також були коридори-проходи, які вели в невідомі напрямки.

Нашим друзям нічого не залишалося, як покластися на вдачу, просуваючись уперед.

Так вони йшли і йшли, поки нарешті не дісталися ще одної величезної зали.

По боках в ній розташовувалися величезні колони, на яких щось було змальовано.

Посередині знаходилося…поле.На ньому росли якісь рослини, за розмірами були з людину.

Мандрівники почали обережно рухатися до цього поля.Всі розуміли, що в цьому місці могли бути пастки.Але іншого вибору в них не залишилося.Тому вони йдучи, напружено все оглядали.

Стало помітно, що крім їхнього проходу в цій залі було ще два.Один не далеко від них, другий на іншому боці поля(а саме, трохи за межами його).

Але куди саме вони вели.Чогось всі відчували, що прямувати треба саме до того, що знаходився на іншому боці поля.

-Стійте,- промовила атлійська дівчина, яка раніше вже допомогла Волтерові.

-Що трапилося?Ви щось побачили?- запитала Ліза.

Відповіді не було почуто.Замість цього атлійська дівчина вказала пальцем в один напрямок.

Коли всі попрямували поглядом туди, вони побачили…скелетів.

Там були скелети, як в обладунках, так і в більш новому одязі(змогли встановити по залишках одягу).Другі, скоріш за все, були людьми з попередньої експедиції.

-Зачекайте тут,- промовив Волтер, поки рушив до найближчих скелетів.

Наближаючись все ближче і ближче, він нарешті зміг роздивитися, що там далі.

По-перше, скелетів було куди більше ніж вони попередньо бачили.Інші були приховані рослинами.

По-друге, всі вони мали отвори в структурі скелетів.А саме в ділянці голови, грудей, рук, аж до ніг.

Як не дивно, нижні кінцівки не були ушкоджені.

Волтер ризикнув і обережно підійшов ближче до одного зі скелетів.

Він був, мабуть, з попередньої експедиції.Як і інші мав поранення на тілі.

Точніше, це було не звичайне поранення.У нього не було правої руки, наче її щось відірвало, чи пропалило.Принаймні на це вказували сліди опіків в ділянці де мала б бути відсутня кінцівка.

Була лише одна відмінність - цей скелет на відмінно від інших, знаходився за межами цього дивного поля.

Здається при житті, ця людина проповзла до сюди з останніх сил.

Оглядаючи тіло, Волтер знайшов гаманець з карткою власника.

Картка була на Арчібальда Джонсона.Мабуть, це і була саме та людина, що згадувалася в щоденнику Сяо Янсі.Тут він і зустрів свій кінець.

Можливо навіть серед цих скелетів був також і згаданий історик Не Чао.

Саме тут і завершилася попередня експедиція.

Цікаво, де саме настигла доля Цінь Ши Хуан-ді?І яка вона була?

Волтер довго все розглядав, а потім і роздумував над цим.

Він поки не відважувався заходити на це поле.Обійти його, вони також не мали змоги.Поле впритул прилягало аж до самих колон.

Можна було звісно повернутися чи піти іншим проходом, для пошуків більш безпечного шляху, але хто сказав, що і там не було пасток?Це підтверджували всі ці скелети, оскільки було видно, що вони також прибули з цього боку.Тобто пройшли один з двох проходів, що і наші мандрівники.Тому краще вже тут спробувати пройти.

Виникало питання, яку небезпеку містило це поле і що треба було зробити, щоб уникнути її?

Через деякий час Волтерові на думку прийшла одна ідея.Але вона була досить ризикована.

----

Тобто, ти гадаєш, що можна пролізти це поле і не активувати пастку?- запитав Адам Мак у Волтера.

-Так.Я довго про це думав.Мені на це вказали залишки скелетів.Жодний із них не ушкоджений знизу.Таким чином виходить, що хоч і не відомо як працює ця пастка, але оминути її можна лише так,- відповів Волтер.

-А більше ти там нічого не помітив?- раптом спитав Томас Свівт.

-Більше нічого,- коротко відповів він тому.

-Що ж, Волтер розповів нам все.Нумо вирішувати: йти нам далі чи шукати інший шлях,- підсумував професор Адам Мак. Кожен мав вирішити це для себе, бо від цього залежало їхнє життя.

Але тільки но він закінчив свою промову, як проходи позаду зникли.Замість них там зараз знаходилися стіни.Залишився єдиний прохід на іншому боці поля.

-Здається у нас не має іншого вибору,- промовив Хью, констатуючи факти.

-Ми й так це бачимо!Не треба вказувати на це,- промовив роздратований Адам Мак.Все йшло геть погано.