Глава 73 Вихід зі складної ситуації.

І ось Волтер разом з іншими побачив їх.Це були такі ж істоти, що і в головній залі, хоча і в меншій кількості.

І це не дивно, оскільки згадуючи попередній шлях, було виявлено, що наші мандрівники не раз проходили їх.На їхнє щастя, ці істоти раніше не рухалися.

Отже, виникла не дуже добра ситуація, а саме, не можна було рухатися ні вперед, ні назад.

Безпечного місця також ставало все менше і менше.

Атлійська дівчина відразу дістала свого меча.Волтер разом з Хью також розпочали налаштування своєї зброї до бою.Інші ж сховалися за їхніми спинами.

Аж раптом, поки вони відходили назад, Томас дещо виявив.Точніше почав здогадуватися, оскільки це вже раніше всі бачили.

Це було місце зі скелетом в обладунках, який лежав біля однієї стіни, на якій залишилася і досі його засохла кров.

В тому місці був також якийсь малюнок, вигравійований на стіні.Але він був дуже прозорим, через що його було складно помітити.Також на ньому було наче щось написано.

Саме про це і повідомив інших Томас Свівт.Можливо це був їхній єдиний шанс на підказку щодо порятунку.

Негайно до вивчення приступив професор Адам Мак.

Але часу було занадто мало.

-Можете позичити свого меча?- запитав Волтер в атлійської дівчини, що раніше йому допомогала.

Не розуміючи, що він замислив, вона все-таки передала йому меча, звісно спочатку активувавши його.

Цей меч був дуже легким.Мабуть, саме за допомогою цього ним і було не важко користуватися.Також Волтер відчув від меча велику силу.Але повністю збагнути її у нього не було часу.

Отже, взявши меча в руки, він підійшов до стіни, де лежав скелет, і зі всієї сили вдарив по неї.Переконавшись, що з мечем нічого не сталося, він знову вдарив.Потім ще раз і ще раз.

Інші не могли зрозуміти, що він таким чином намагається зробити.Також цьому нерозумінню сприяло і те, що він затуляв своєю спиною кут огляду цього боку стіни.

І лише після того, як він втомився і відійшов від неї, то вони побачили…Частина стіни там була відсутня.Так, отвір був маленький, але за допомогою його стало помітно дві речі:перша була тим, що далі справді є кудись хід;друга - те, що вони могли пробитися туди.

Оскільки Волтер вже дуже втомився, то продовжити взялася та ж атлійська дівчина, хоча попередньо до цього зголосився і Хью, але вона йому не дозволила.

Отже, через пару хвилин все було готове, але й істоти також наблизились до них.

Довго не думаючи, всі почали проходити через створений отвір.

----

-Що будемо робити?- спитав містер Лінь Гу.

-Я з кимось із вас піду туди й перевірю, інші нехай поки чекають,- байдуже відповів атлійський чоловік.

Інший атлієць підійшов до нього і спитав:

-Може краще давай я з тобою піду.

-Ні.Залишайся і спостерігай.Поки невідомо, що з цією залою.

Разом із відважним атлійцем вирушили й двоє мисливців.Оскільки, як Кетрін Лейс висловилася, вони краще підготовлені до таких несподіванок, за їхнім досвідом, ніж поліціянти.Звісно поліціянти-охоронці були згодні з нею, мисливці ж навпаки.Але було вирішено погодитися з її пропозицією.

----

-Давайте трохи відпочинемо,- промовив Волтер, поки його група рухалася по якомусь коридору, який в одному місці збільшився до розмірів великої кімнати.

Істот поки не тільки не було видно, а й чутно, втім як і інших пасток в цьому місці, хоча воно було трохи чимось дивне.Чим саме, поки Волтер не міг сказати.

На стінах також був якийсь напис.

Щодо мандрівників, то було видно як всі втомилися, включно з атлійками, хоча вони б ніколи в цьому і не зізналися б.

Сил більше не залишилося.Тому його пропозиція швидко знайшла підтримку в інших.

Хтось сів відразу на підлогу, інші притулилися спинами до стіни, таким чином інколи перевіряючи, що відбувається справа і зліва від них, щоб не пропустити небезпеки.

На напис не було сил навіть в Адама Мака, хоч його це і дуже цікавило.

-Волтер, Хью, а звідки ви так добре вмієте користуватися зброєю?- запитала захоплена Ліза.- Особливо ти, Волтере, крім цього так добре і спритно рухався.

В уяві Лізи, Волтер ставав ще більш дивовижним і загадковим.

Щоб почути відповідь цих двох, відразу повернулися усі присутні, оскільки кожного вона цікавила, навіть атлійських дівчат.

-Я разом з Волтером якось проходив військове тренування,- відповів за двох Хью Лайт, бо знав, що Волтер не дуже любив розповідати про себе.- Саме там нас цьому і навчили.

-Як несподівано.Ви такі сильні,- додала Ліза.

Але були й ті хто цьому не повірив.Наприклад, атлійська дівчина, яка вже впізнала Волтера, а також здогадалася, чого саме раніше його не розпізнала.

Звичайна людина не могла мати такий пристрій, разом з продемонстрованими навичками(на звичайному тренуванні таким навичкам не навчать).Але це не те місце де можна його розпитати, крім того, мабуть, він і не розповість, оскільки приховує це.

-Все буде добре, я в цьому переконаний,- зненацька промовив Хью.- Мій батько каже, що я народився під щасливою зіркою, тому моя доля безмежна.Я просто не можу загинути тут.

-А всі інші?- спитав професор Адам Мак.

-Мій батько на це каже, що не всі такі щасливчики як я…Він взагалі якийсь дивний,- почав розповідати замислений Хью.- Мати каже, що раніше, до мого народження, батько не вірив в щастя і нещастя, не кажучи про долю.Але в день мого народження, в його корпорації зламалися одночасно всі ліфти, через що йому довелося підійматися на сороковий поверх по східцях.

Коли він майже піднявся, чи краще сказати доповз, то ненароком наступив на бананову шкірку.Звідки вона там взялася і досі не розуміє, але полетів він як соловейко вдалечінь, лише з відмінністю - догори ногами.Але не турбуйтеся, на його щастя, з ним все було гаразд, лише трохи потягнув спину.

Отже, як тільки він нарешті піднявся на свій поверх і промовив - ”Ну я мужик!”, йому зателефонувала мати та сказала, що народжує, тому він має негайно їхати за нею, щоб відвезти до лікарні: