Глава 72 Несподіване відкриття.

Волтер швидко переміщався між цими істотами.Інколи здавалося, що ще трохи і його буде не тільки задіто, но і вбито, настільки була близька відстань між ними.

Але поки він був без ушкоджень.Навіть більше, здавалося, що Волтер був настільки гнучкий і швидкий, що навіть не можна було побачити деякі його рухи.

Його окуляри сповзли з обличчя і розбилися об підлогу.Волосся на голові розкуйовдилося.

Через якийсь час, Волтер дістав звідкись, зі свого рюкзака, два пістолети-бластери та почав стріляти в цих потвор.На жаль великої шкоди йому не вдалося зробити.

Але все це привернула повністю до нього їхню увагу.Таким чином інші отримали шанс на втечу.

Щодо Волтера, то йому вже нікуди було тікати.Його повністю оточили істоти.Це був кінець.

Аж раптом звідкись з’явилась атлійська дівчина.Саме та, на котру він вже декілька разів наштовхувався в різних місцях.

В руках у неї був якийсь меч.Раніше Волтер ще такого не бачив.Дуже гладкий і гострий.Невеликий, але й не маленький.Від нього навіть йшло якесь сяйво.Було видно, що він дуже підходив цій дівчині, наче був частиною її руки.

Вона вдарила цим мечем найближчу істоту, і…утворилося ушкодження.Так істота ще могла рухатися, але це вже було досягнення.

Також через це Волтер отримав змогу відійти від істот до цієї дівчини й разом з нею продовжити битву.

Але було помітно, що істот ставало все більше і більше.Дуже швидко весь прохід був окупований ними.Крім того, стало зрозуміло, що це за статуї-істоти.

Річ в тому, що одну з таких істот атлійській дівчині все-таки вдалося знищити.І тоді вона разом з Волтером побачила, що це були не зовсім статуї.

Під верхнім шаром, який маскував їх наче статуї, перебували справжні істоти.

Вони були такі ж, як і на раніше бачених малюнках.

Мабуть, їх якимось чином ув’язнили за допомогою цього шару невідомого матеріалу.Саме він і зберіг їх у такому доброму стані, а також, можливо, вводив їх в анабіоз.

• Анабіоз - стан організму, за якого біологічні процеси в ньому припиняються чи сповільняються настільки, що відсутні всі видимі прояви життя.

Коли ж мандрівники зайшли до зали, то активували якимось чином механізм, який і розбудив цих істот.Додати до цього неможливість їх вибратися з цього шару, в якому вони вже невідомо скільки перебували, робило їх дуже лютими.

Хто знає, можливо раніше вони були навпаки доброзичливі.

Отже, Волтер разом з атлійською дівчиною розпочав відхід до місця активованої пастки, через яку всі інші вже перебралися.Але вони не могли так відразу і втекти, оскільки це дало б шанс істотам завдавати удар у відповідь.

Аж раптом по очах(які теж були під цим шаром, але в ділянці очей він був трохи інший - більш прозорий), хтось почав стріляти, при цьому дуже влучно.

Оглянувшись назад вони побачили Чорного Кота, в руках якого була портативна рушниця.

Портативна рушниця - енергетична рушниця, яку можна було легко скласти та розкласти, при цьому не займала багато місця серед інших речей і досить швидко збиралася.Також її можна було легко приховати(звісно не від сканерів).

Отже, хоча Хью і влучав по очах, але якоїсь значущої шкоди він так і не зміг завдати.Хоча це і перешкоджало істотам далі рухатись.

А саме в перших, в яких влучало, на декілька секунд порушувався зір і вони заклякали, таким чином не даючи пройти іншим, що були позаду їх. Але знову таки, це тривало лише мить, мабуть, щось в їхніх тілах швидко проводило регенерацію.

За допомогою цього незначного часу, Волтер і атлійська дівчина змогли перебратися до інших, коли раптом вони побачили, що хода тих істот почала уповільнюватися.

Це відбулося завдяки активованій пастці, а саме через залізні шпики.

Невідомо з якого міцного матеріалу вони були зроблені, але істоти не мали змоги пробити їх, залишаючись на попередньому місці.

Їх ставало все більше і більше.Вони не залишали спроб знищити цю перешкоду завдяки своїм гострим пазурам і іклам.

Порадівши деякий час, що небезпека минула, наші мандрівники рушили далі в невідомому напрямку, сподіваючись на краще.

Атлійська дівчина відразу сховала свого меча.Їй це вдалося дуже швидко, оскільки він майже миттєво самостійно зібрався в наручний браслет, який вона відразу ж й начепила на праву руку.

Він справді був дивовижний, але часу на розпитування не залишалося, та і скоріше за все, вона б і не розповіла б.

Так вони й рухалися далі.

Поки група просувалася вперед, було виявлено ще одного скелета в роздертих обладунках.Він знаходився біля однієї стіни.

Стало помітно, його засохла кров залишилася на цій стіні, наче він з усіх сил намагався щось зробити чи написати нею.

Можливо він хотів про щось попередити, але не встиг?

Наші мандрівники пройшли цю ділянку, майже не звертаючи на це своєї уваги, бо вже звикли до такого, бачачи не раз таке видовище в цьому дивному і жахливому місці.

Далі картина повторилася, хоча скелети й не були біля стіни, але лежали на підлозі разом зі своїми обладунками, роздертими з різних сторін.Було видно як вони відчайдушно намагалися від чогось захиститися, мабуть, від тих же істот.

Стоп…Від істот?...

А як вони тоді сюди потрапили через залізні шпики?Якщо лише…вони вже не були тут - до цієї думки дійшли майже всі з групи Волтера.

Через хвилину вони почули якийсь шум - “БАМ”,”БАМ”,”БАМ”.Він ставав все ближче і ближче.

Мандрівники почали відходити назад.