Глава 66 Вибір.

-Будьте обережні,- промовив професор Теренс Спейсі.- Не заходьте до приміщень.

Всі погодилися з ним і обережно почали оглядали прохід-коридор.

З’ясувалося, що загальна кількість таких приміщень - чотири.

Сам же прохід-коридор був звичайним і не мав якихось значущих знахідок.

Лише на одному боці стіни було виявлено старий малюнок гори з раніше небаченим розписним камінням.Але нанесене воно було якось дивно - зверху донизу.

Через деякий час професор Адам Мак повідомив, що це була якась нумерація.

Але виникало питання, чого саме ця нумерація?На жаль відповіді на це поки не було знайдено.

-У нас не залишається вибору.Ми маємо зайти в якесь з цих приміщень,- повідомив Томас Свівт.

-Але ми можемо також кудись переміститись,- налякано відповів Джонатан Айз.- І хто знає, що нас там чекає.

-На жаль, мушу погодитися з Томасом.Ми маємо зайти туди,- промовив професор Теренс Спейсі.

-В яке саме з цих приміщень?- запитав Тревор Спенсер.

-Можливо лише одне безпечне, інші ж можуть бути пастками,- додав містер Лінь Гу.

-А яка саме тут нумерація?- запитав Хью Лайт.

-Від одного до чотирьох.При цьому кожне приміщення має своє власне число,- негайно відповів Адам Мак.

-Що ж, зайдімо до першого приміщення, але дуже обережно,- запропонував професор Теренс Спейсі.

-А чого саме в перше?- запитала Кетрін Лейс.- Можливо саме перше і буде пасткою.

-І що ви пропонуєте?Ми ж не можемо так і стояти, розмірковуючи куди саме треба йти.Пастки можуть бути в кожній,- промовив Теренс Спейсі.- Навряд чи ми щось інше знайдемо.

-Пробачте, але є ще інший варіант,- долучився до розмови неспокійний представник влади Тревор Спенсер.- І це - повернутися назад.

-Ми вже дуже далеко зайшли.Відповіді на загадки минулого майже біля наших ніг.Як ми можемо повернутися назад,- промовив схвильовано Томас Свівт.

-Тоді вирішили.Прямуємо до першої,- підсумував Теренс Спейсі.

-Не забувайте, що зайти треба майже одночасно, оскільки, як було раніше описано, двері можуть зачинитися в будь-яку мить,- додав Адам Мак.

Професор Теренс Спейсі підійшовши до Лізи, промовив до неї:

-Не відходь від мене ні на крок.Ти зрозуміла мене?

-Так професоре.Не турбуйтеся за мене.Краще ведіть нас далі.

-Повторюся, будь дуже обережною.Твоє життя найголовніше!

Всі стали недалеко один від одного біля першого приміщення, на щастя місця було досить.

Як раніше сказав Ніл Армстронг:”Це один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства ”.

І цей крок був зроблений нашими мандрівниками, але, що саме їх далі чекало? Кінець чи Новий початок чогось більшого?

…

 -Щось дуже довго його нема.Треба перевірити, що саме його так затримало,- промовив вголос поліціянт, якого звали Майк.

Він вирушив до військових.Інші ж поліціянти лежали нерухомо біля вогнища з пустими мисками від супу.Вони з'їли його весь, навіть порції Тома не було видно.

Через деякий час Майк був біля намету військових.Там він побачив нерухоме тіло Тома.Було видно, що йому зламали шию.Біля нього знаходився…військовий чоловік, якого звали Вульф.

Зрозумівши, що сталося, поліціянт намагався вихопити зброю.Але йому не вистачило часу, оскільки позаду, звідкись, з’явилась Фоксі, яка миттєво забрала життя Майка, встромивши в його серце ніж.

-Що з іншими поліціянтами?- запитав з байдужістю в голосі Вульф.

-Всі мертві,- коротко відповіла Фоксі.

-Що ж, тоді вирушаймо.Нам треба виконати його наказ.

-Відчуваю, що комусь дуже не пощастить,- промовила Фоксі з кровожерливою посмішкою на лиці.

-Тримай себе під контролем.Намагайся не відразу їх вбивати,- почав відчитувати її лейтенант Вульф.- Спочатку ми маємо ще дещо від них дізнатися…