Глава 48 Крок до безодні.

Мандрівники підіймалися все вище і вище.

Було вирішено залишити рештки вченого там де вони й були знайдені, оскільки їхня кінцева мета була іншою.

Щодо решток, то вони могли потім, на зворотному шляху, зайнятися ними.

Але підйом робився все важчим і важчим.Стежка становилась вузкішою, з'явилась небезпека звалитися в безодню, особливо під час туману.Хоча в мандрівників і були окуляри - ОДП, але через посилений туман(з підйомом він ставав густішим), їхня потужність врази зменшилась.Щоб знизити вірогідність падіння, люди були поділені на групи та обв'язані мотузкою.Ідею цю вони зачерпнули з мандрівки попередньої експедиції, а саме з щоденника Сяо Янсі.Також втома давала о собі знати.

Щоб хоча б якось відвернути всіх від важкого підйому, професор Теренс Спейсі розпочав розмову з ними.Розмова була на різні теми, наприклад - як відрізняється археологія на Землі і на інших планетах.Аж раптом він почув:

-Я хотів запитати, чому коли ми почали читати ці таблички, то Сяхоу Ці, в ньому, весь час казав на себе - цей вчений, цього вченого;замість - я, мені й таке інше?- запитав Хью Лайт.

-Бо так було заведено в ті часи, в цій країні.Цим він демонстрував положення, якого він досяг, а також свою вірність своєму імператорові.Бо цими простими словами з одного боку, він змальовував свою велич, а з іншого, що ця велич ніщо в порівнянні з імператором, якому він вірний,- відповів професор.Вважалось, що в ті часи все належало імператорові.

Взагалі про це можна говорити дуже довго, бо і інших пояснень дуже багато.

-А мені ось, що здалося дивне, чому в записах Сяхоу Ці нема нічого про спалення імператором всіх книг, за винятком тих, що стосувалися сільського господарства, медицини й ворожіння, імператорських зборів і хроніки цінських правителів.А також, як свідчить легенда, імператор наказав закопати 460 конфуціанських учених?- спитав з блиском в очах Томас Свівт.

- Більшість традиційних джерел, що містять відомості про династію Цінь, належать до наступної династії Хань.Негативне відбиття Цінь, за думкою деяких сучасних науковців, могло стати результатом анти-цінської пропаганди.

Існують сумніви, що акція «спалення книг» та знищення вчених відбулася взагалі, чи мала ті розміри, що їй було приписано за часів Хань.

-Крім того, тепер нам відомо, що плем’я Гу все-таки існувало.Війна через, яку вони зникли проходила не з царствами Цінь і Чу, а з Чу і Шу.Царство Цінь було ж їхнім союзником,- долучився до розмови Волтер Файєр.

-А чого ж в історії вважається, що царство Цінь було ворогом Гу?- запитав спантеличений Хью.

-Причин декілька.Можливо це був підступ ворожого царства.Чи самі Гу це зробили.

-Плем’я Гу?

-Так.Згадайте, що після того, як генералові Мен Тяню було продемонстровано шлях до сюди провідниками Гу, вони потім раптово зникли.Навіть вчений припускав, що генерал їх…Можливо навіть і всіх інших людей з племені Гу, які ще десь існували, також таким чином було знищено, для подальшого збереження таємниці.Тому хтось з них, хто вижив, і міг розповсюдити чутки про війну племені Гу з царством Цінь.

Також є можливість, що ці чутки розповсюдив той хто бачив на території Гу військо Цінь.Згадайте, що Мен Тянь зустрів в дорозі, коли повертався до царства Цінь, загін царства Шу.Можливо хтось з них все-таки вижив і розповів про це комусь іншому, таким чином і розповсюдились чутки.Вірогідностей багато, але що правда?

Так і продовжувались розмови.Як і сподівався професор Теренс Спейсі, на деякий час про втому було забуто, але не все триває вічно.Довелося робити все більші й частіші зупинки, лише відпочивати в таких місцях було важко.Не можна було поставити намети через вузькість цього місця.Також не залишав страх впасти в безодню.Тому настрій в мандрівників був ще той.

Якось під час підйому на верхівці одного дерева вони побачили скелета.На ньому було лахміття замість одягу і, здавалося, зав’язана мотузка на якій був обірваний кінець.Можливо він опинився тут внаслідок падіння звідкись зверху.Також, по стану скелета і його одягу, стало відомо, що він тут вже дуже давно, десь приблизно 200-300 років.

Всі відразу зрозуміли, що це можливо був колись хтось з попередньої експедиції.Здогад підтвердився.Поліціянти після того, як перевірили, що інфекції чи чогось іншого небезпечного на ньому нема, спустили скелета.Обшукавши його, було знайдено потертий від часу гаманець.В гаманці була візитна картка, яка на щастя майже добре збереглася.

Картка належала… Семюелю Хічу.

Так, саме Семюелю Хічу, археологу, який за записом щоденника Сяо Янсі, разом з сімома охоронцями впав в безодню.Можливо при падінні він зачепився якось за це дерево, через що мотузка обірвалась і інші люди впали в провалля, а він залишився тут.Вірогідно навіть, що коли він зачепився, то вже був мертвий, адже при падінні донизу вони могли не раз отримали забиття і різні ушкодження несумісні з життям.А можливо і таке, що він помер на цьому дереві від тяжких поранень.

Здається далі чекав ще складніший шлях.В щоденнику змальовувався досить складний прохід.Але мандрівники вважали, що вже його досягли.І лише тепер, коли побачили Семюеля Хіча, стало зрозуміло, що це тільки початок.

Вони поховали археолога як змогли та продовжили свій шлях, але з більшою обережністю.Навіть атлійці почали рухатися так, бо шлях справді ставав все вужчим і небезпечнішим.

Лише про три речі всі сподівались цієї миті:

Перша, щоб знайти звичайне та безпечне місце для подальшого відпочинку;

Друга, щоб тут не було пасток в які минула експедиція, за щоденником Сяо Янсі, втрапила;

Третя, і при цьому найголовніша, щоб не впасти в цю безодню.