Глава 42 Друга дощечка-Правління і реформи - частина перша.

Колосальна кампанія з об'єднання Піднебесної була завершена у 221 до н.е., після чого за указом Імператора у населення країни було вилучено зброю, з якої було наказано відлити дзвони та великі бронзові статуї.Наш Імператор провів ряд реформ для закріплення завойованої єдності, під гаслом:«Всі колісниці з віссю єдиної довжини, всі ієрогліфи - стандартного написання!».

Адміністративна реформа імперії була продовженням перетворень здійснених у державі Цінь декількома роками раніше.На відміну від решти напівфеодальних держав, Цінь змогла створити централізований управлінський апарат, який забезпечив їй перемогу у війні з сусідами.

Імператор створив добре розвинену мережу транспортних комунікацій-доріг і каналів.Завданням цих комунікацій було пришвидшення руху військ та збільшення товарообігу.

Цінь Ши Хуан-ді та його міністр Лі Си провели економічну уніфікацію імперії.Вони стандартизували міри ваги та довжини, валюту, законодавство тощо.

Однією з головних реформ стало вироблення єдиної для всієї Піднебесної ієрогліфічної системи письма.Її основою стали письмена епохи Чжоу.Була припинена практика вживання різноманітних ієрогліфів, які були винайдені у багатьох «удільних державах» другої половини 1 тисячоліття.Нові офіційні ієрогліфи були викарбувані на стінах палаців і навіть на горі Тянь-Шань, аби засвідчити об'єднання Піднебесної «Першим Імператором», та популяризували нове письмо серед простих людей.

Столицею імперії було обрано Сяньян у вічних ціньських володіннях, недалеко від сучасного Сіаня.Туди було переведено чиновників і вельмож всіх захоплених держав (близько 120 тис. сімей спадкової знаті).

Величезну країну знову було розмежовано на 36 великих областей, кордони яких не збігалися з рамками колишніх царств і князівств.На чолі кожної області поставили губернатора.Області поділили на повіти, що мали начальників, а повіти - на волості, кожна з яких включала кілька десятків сіл.

Велику увагу було приділено організації центральної адміністрації.На чолі імперії було двоє міністрів, один з яких (Лі Си) відігравав головну роль.Цим міністрам підкорялося кілька центральних відомств, у яких були відповідні підрозділи в областях.Так, главі воєнного відомства підпорядковувалися воєначальники областей і великий штат чиновників центрального апарату, що належали до відділів і департаментів.Приблизно такою ж була і структура інших відомств-фінансів, царсько-державного господарства, судового, обрядового і деяких інших, включаючи верховну прокуратуру, яка здійснювала централізований нагляд за всіма відомствами й особовим складом апарату адміністрації країни.Всі чиновники та особи, що стояли нижче від них, суворо розрізнялися за своїм місцем у системі не лише посад, але і рангів.Їх було 20, перші 8 могли мати прості люди, які отримували їх залежно від віку, соціально-родинного становища і заслуг, а також шляхом купівлі або у винагороду.Решта(аж до найвищих, 19 - 20-го,володарями яких в імперії були одиниці) були чиновницькими рангами, які надавали за вислугу і заслуги.

У суворій відповідності до принципів легізму було остаточно централізовано редистрибутивну систему імперії.Всі численні чиновники, аж до найвищих, отримували за свою працю твердо фіксовану платню з державних сховищ, найчастіше натурою, у вигляді встановленої, залежної від посади та рангу, кількості зерна.Лише окремі представники 19-20-го рангів мали право на харчування, тобто на стягування податків з селян певної подарованою їм в умовне володіння території, але при цьому адміністративної влади тут не мали, їх права обмежувалися лише стягуванням податків.

Суворо централізованою і добре організованою була й система різноманітних та досить важких державних повинностей, чи то гігантські будівельні роботи, чи обов'язок забезпечувати армію:постачання харчів і спорядження, участь у суспільних роботах на місцях тощо.Принцип кругової поруки, заснованої ще Шан Яном, набув більш розширеного тлумачення, ніж раніше:він торкався тепер не лише селян, але також і тих, які рекомендували будь-кого на посаду чиновників, що обмежувало непотизм, тобто прагнення влаштувати на вигідне місце бездарного і нездібного родича або приятеля.

Було уніфіковано монету, виплавка якої перетворилася на державну монополію, дозволено відкуп від повинностей і покарань, а також покупка рангів, аби зайві статки власників надходили в казну.Частину найзаможніших торговців переселили з їхніх рідних місць;великі відкупники, які займалися солеварінням, залізоплавильною справою і т. ін., були під контролем влади.Крім того, у державі існувала мережа великих казенних майстерень, на яких у порядку відбуття повинностей або за вироками суду(державне рабство злочинців), а також за найманням, працювали ремісники, у тому числі й власники приватних майстерень.

Досить жорсткою була система легістського законодавства аж до знищення всіх родичів злочинця за трьома лініями родинності - батька, матері й дружини - за особливі злочини.За менш тяжкі очікувало фізичне скалічення або державне рабство.

Слід зазначити, що вся описана система реформ і нововведень в цілому мала чималий ефект, причому досить швидко.Суворо організована на засадах принципів казармової муштри держава змогла за короткий термін здійснити ряд грандіозних проєктів.Грандіозним було і будівництво столиці з її колосальним палацовим комплексом, не кажучи вже про спорудження імператорської гробниці.