Глава 39 Прихована печера.

Оповідь від привида:

Хоч з окулярами ми й могли бачити крізь туман, але навіть так рухатися було дуже важко.

Я бував в різних умовах, в різних місцях на інших планетах під час своєї служби, але тепер навіть мені було важко підійматися на цю гору.

Весь час в мене виникають різні думки та запитання про плем’я Гу:

Які вони були?

Чому немає жодного запису про них?

Що вони змогли тут приховати?

Що саме генерал царства Цінь тут шукав?

Також мені інколи здається, що атлійці мають якусь невідому нам мету в цій подорожі.Дуже ж вони підозрілі.Чи може це я собі напридумував.Але треба триматися трохи далі від тієї атлійської дівчини.Здається, що вона мене підозрює.Але ж я був замаскований.

До речі, помітив що Томас має дивну звичку.Коли він нервує чи дуже чимось зацікавлений, то трохи згинає і розгинає правого кулака.Але це я, мабуть, дуже втомився від подорожі, що вже такі дурниці помічаю.

Декілька днів триває підйом, але туман так і не зникає.Інколи проходили дуже небезпечні місця, де один неправильний крок і можна впасти з цієї гори, після чого навіть решток ніхто не знайде.Не дивно, що в щоденнику було написано про втрати попередньої експедиції під час підйому.

Отже, нарешті ми дісталися місця з якого можна було побачити велику галявину про яку було написано в щоденнику, принаймні ми так гадаємо.Також сталася ще одна приємна подія - зник нарешті туман.

Було вирішено, що зранку почнемо на неї підйом.

Всі дуже чекають моменту, щоб подивитися на галявину з близької відстані, включно зі мною.Також там, як повідомив професор Теренс Спейсі, ми зможемо якийсь час відпочити, щоб відновити свої сили.

На наступний день почали дуже швидко підійматися.Вже за години три ми були на величезній галявині.Вона справді мала великі розміри, повсюди знаходилася різноманітна рослинність.

Ми почали встановлювати табір, після чого кожен з нас, крім поліціантів які залишилися охороняти нас, відправилися досліджувати цю місцевість.

Як і попередня експедиція, ми знайшли багато різноманітної зброї:мечі, луки, арбалети, пики. Також виявили консервні банки попередньої експедиції які вже заржавіли.Іншого, на жаль, нічого не було знайдено.Тому вирішили просто відпочити для подальшого підйому.

Але Томас продовжив пошуки.Ох ця молодість, подумав я.

Помітив, що деякі люди з експедиції, крім вже згаданих мною атлійців, також дивно себе поводять.Наприклад, містер Лінь Гу декілька разів спілкувався з нашими мисливцями за старовиною.Здавалося б, що тут такого?Вони могли бути знайомі, адже саме містер Лінь Гу їх і рекомендував.А дивне те, що він з ними намагався таємно зустрічатися й о чімось спілкуватись.Звісно від мого пильного зору це не могло сховатися.

Але, на жаль, про що саме вони спілкувалися мені так і не стало відомо.

Ще деякі люди з експедиції також дивно поводять себе, принаймні мені так здається.Але можливо це вже зі мною щось не те?Чи може моя попередня робота залишила на мені дуже сильний свій слід?

Мабуть, мені треба відпочити.

Через два дні відпочинку:

-Сюди!Всі сюди!- почув я.Мені здалося, що це був голос Томаса. Який він невгамовний. Такого знервованого його я вже раніше чув, а саме біля дивних озер.

І справді.Через пару хвилин ми побачили його.

-Що трапилося?- запитав професор Теренс Спейсі.

-Я виявив печеру,- повідомив схвильований Томас, вказуючи кудись в правий бік гори.

В тому місці, якщо добре придивитися, і справді можна було побачити печеру.Чому раніше її не можна було помітити?Так це через рослинність, яка затулила вхід в неї, таким чином приховуючи її.

Ми зайшли до середини.Там ми виявили лише один великий камінь.На ньому щось лежало.Більше в печері нічого не було.

Підійшовши до каменю, ми побачили нефритову табличку.Такі таблички були великою рідкістю навіть в період Воюючих царств, а зараз і взагалі безціні.

На табличці було написано щось.Здається це було ім'я.А саме - “Сяхоу Ці”.