Глава 32 Розмова біля багаття.

-Що ж, якщо всі зібрались, то обговорімо наші подальші дії,- промовив Теренс Спейсі.- Ми можемо доїхати до зазначених гір за допомогою машин чи корабля.На кораблі ми можемо дуже швидко дістатися туди.Але якщо ми хочемо потрапити на вже відомий нами шлях, описаний в щоденнику, то краще рухатись машинами.

-Не забувайте, що на кораблі буде більш безпечно,- додав представник верховної влади.

-Тоді я за корабель,- промовив без вагань Адам Мак.

-Якщо хочемо потрапити в “те місце”, то краще рухатися на машинах.Так, це небезпечніше, але також і більш достовірно,- додала Кетрін Лейс.- Інакше можемо потрапити кудись не туди й доведеться починати все з початку.

Зрештою було погоджено рухатися машинами.Завантаживши в них свої речі, експедиція була готова до подорожі.

Слід додати, крім мандрівників до експедиції долучилося тридцять поліціянтів, п’ять мисливців за старовиною(за рекомендацією містера Лінь Гу) і навіть двоє військових, що було рідкістю.Але оскільки в експедиції були поважні гості з Атла, то сильного здивування це не викликало(мається на увазі, військові раніше не долучалися до таких “операцій”).

Отже, вони вирушили на північ до степу Гу.

До речі, машини на той момент були куди потужніші.Тому виїхали до степу Гу дуже швидко і навіть за день проїхали одну третину шляху.Але навіть так довелося зупинитися.Цей степ справді був величезним.

Як і змальовувалось в щоденнику, вітер в цій місцевості дуже сильний, не кажучи про нестримні та раптові урагани.

На щастя, через удосконалення машин цієї епохи трясовини більше не мали здатності їм нашкодити.

Мандрівники також побачили озера.Вони, як і описувалося в щоденнику, були дуже крижані та глибокі. Ними дуже зацікавився професор Томас Свівт.Він навіть дронів залучив до їхнього дослідження(в цю епоху дрони мали змогу літати, плавати, їздити).

Ввечері, у встановленому таборі, біля багаття:

-Він що, і досі досліджує?- запитала Кетрін Лейс.

-Так,- відповіла з посмішкою Ліза Шейр.

-Ненормальний.Скажи, я чула, що професор Теренс Спейсі - твій дідусь?

-Так, по материнській лінії.Коли він дізнався про небезпеки які можуть нас чекати, то дуже не хотів, щоб я також вирушала.

-Але ти його не послухала.Це через Волтера?- тихо спитала Кетрін.- Я помітила як ти на нього дивишся, наче кішка на мишу.

-Ні,- почала відповідати Ліза, тим часом її щічки почали червоніти.- Ми з ним просто друзі.Волтер, хоч і здається звичайним, і холодним, але це не так. Насправді він добрий і дуже хоробрий.

Якось, коли ми з ним ще не були знайомі, я потрапила в неприємності.Тоді я поступила до академії й разом з подругами вирішила це відсвяткувати.В той день дуже перебрала.Пам’ятаю, ледь рухалась.Друзів загубила.Врешті-решт змогла залишити вечірку, але потрапила на негідників.Вони хотіли…Я думала, що мені кінець…Але раптом, як герой з легенд, з'явився він.Пройшла лише мить і всі вони вже знаходилися на підлозі з переламаними кінцівками.Переконавшись, що я не поранена, він допоміг мені дістатися мого помешкання.А потім відразу ж зник як і з’явився, навіть не повідомивши його ім'я.

На наступний день я зустріла Волтера в академії.Це була наче доля,- промовила вона, поринувши у мрії.

-Так, насправді дивовижна людина, по ньому так і не скажеш,- трохи замислившись, відповіла Кетрін.

…

Тим часом в інший частині табору біля багаття також тривала розмова:

-Як вважаєте, що саме трапилося з першою групою попередньої експедиції.І взагалі, хто цю експедицію туди направив?- спитав зацікавлено Хью Лайт.