Глава 30 Події минулого - Втеча.

Я простежив за охоронцем який був з керівником табору.

Виявив, що він таємно зібрав всю вибухівку, яку ми сюди принесли.

Тим часом хвороба прогресує:двоє померло (як завжди померли від нестачі повітря і лихоманки), троє захворіло (симптоматика трохи відрізняється на початку, але перебіг хвороби надалі однаковий - кашель, нежить, біль в горлі, загальна слабкість, підвищена температура, нестача повітря, втрата нюхових і смакових рецепторів).

Інші люди дуже занепокоєні та вимагають негайно звідси піти.Але керівник табору, наполягає на продовженні очікування першої групи, принаймні дві доби.

Всі мусили з ним погодитися, оскільки залишити табір неможливо через охоронні заходи, які він ввів (поставив двох вірних охоронців стежити за всіма, один з них і є тим охоронцем з яким весь час бачиться;

про іншого знаю лише те, що він тихий і відлюдкуватий;

також можливо вони замінували прохід.).

За цей час дуже втомився, мабуть, через те, що майже не сплю, бо знаю що замислив керівник табору, тому треба за ним ввести постійне спостереження.Особливо ці дві доби.

На жаль, іншим не можу розповісти про це, бо не знаю хто ще з ним.

----

Сьогодні вранці побачив, керівник табору і той охоронець знову зустрілися.В наметі вони щось дуже довго обговорювали.Після того як охоронець вийшов, стало помітно, що він якийсь блідий.

Здається вони хочуть розпочати те, що було наказано в листуванні.

----

Я дуже втомлений.Відчуваю дуже сильну загальну слабкість, але знову таки, це, мабуть, через перевтому.

В щоденнику не писав декілька днів.Зараз поки відпочиваю, вирішив змалювати що ж сталося за ці дні.

Мій здогад був вірний.Вночі керівник вислизнув з табору і пішов в напрямку "проходу".Я ж непомітно попрямував за ним.

Там побачив, раніше вже описаних мною, двох охоронців.Як згадую зі спогадів розмову між ними:

-Пане Блек, ми зробили як ви наказували.Прохід заміновано.

-Ви впевнені, що одного вибуху буде достатньо?- запитав містер Блек

-Так,- відповів тихий охоронець.

-Пане, поки інші не помітили наше зникнення, нам треба швидко забиратися звідси.

-Добре, але давайте по одинці.

-Тоді пане, після вас.

-Ой, ні.Нехай хтось з вас буде першим.Мені спершу треба зібрати всю свою хоробрість.Я ще спочатку, коли ми сюди потрапили, ледь з глузду не з’їхав від такого переходу.

-Ха-Ха-Ха - кожен засміявся.

-Повірте, ми теж - промовив вже таки відомий охоронець.- Давайте я буду першим.

Він почав обережно рухатись по проходові.Інший же охоронець(той що тихий) спостерігав за ним.Той і не помітив, що цей містер Блек тихо підійшов до нього зі спини з ножем в руці.

Я тим часом перебував недалеко від них, в густій траві(на щастя, вона тут велетенська, тому і сховатися в ній дуже легко).Все раніше описане бачив на власні очі.Тому мені було добре помітно, що робив містер Блек тієї миті.

Він простромив ножем охоронця і той впав на землю.Другий же, який в цей час знаходився на "проході", обережно повернувся в бік містера Блека.Містер Блек тим часом дістав пістолет і направив на цього охоронця.

-Що ви робите?- промовив спантеличений охоронець.- Навіщо?

-Я мушу виконати наказ, тому бувай.

-Постривайте, постривайте,- лячно почав промовляти охоронець.- Якщо ви почнете стріляти, то це почують в таборі й тоді ви вже не втечете.

-Не турбуйся, коли вони сюди доберуться, я вже буду на іншому боці.А далі цей детонатор зробить свою справу,- вказав він на маленький детонатор.

Бам, Бам,- прозвучали постріли.

Саме коли він вистрілив, я побіг до нього зі всієї швидкості.

Блек не очікував такого.

Я встиг його вдарити та повалити на землю.Потім ще декілька разів додав цьому мерзотнику.

Швидко застрибнув на "прохід" і почав забиратися звідси, поки цей містер Блек приходив до тями.

На жаль швидко пересуватися на ньому я не міг, інакше один не правильний рух і…

Я хоч і не обертався, але чув як цей Блек докладав зусилля встати.Думав це кінець, коли раптом почув, сюди наближалися люди.

Далі відбулися постріли, на моє щастя, не в мене.Мабуть, цей Блек одночасно намагався зупинити їх і потрапити на "прохід", через що почав стріляти.Але йому це не вдалося, оскільки невдовзі я почув звуки бійки.

Коли я пройшов більш ніж половину шляху виявив, що декілька осіб також почали підійматися і рухатися по "проходу".Аж раптом - БАМ - пролунав великий вибух.

Прохід почав руйнуватися.Не знаю яким чином я потрапив на інший бік, але мені це вдалося.На жаль, після цього втратив на деякий час свідомість.

Коли повернувся до тями помітив, проходу більше нема.З іншого боку лунали якісь ледь чутні викрики та постріли.Я не міг нічого зробити.Але зможу, коли виберуся звідси (повідомлю владу і повернуся з допомогою).

Почав сходити з гори.Добре, що коли розпочав стеження, то завжди з собою носив цей щоденник і невеликий провіант.

За допомоги щоденника зможу знайти шлях назад.

Щодо провіанту…Його може не вистачити на весь цей шлях.

Декілька днів повертався.Зараз же вирішив відпочити, як раніше вже про це і писав.

----

Здається в мене почала підійматися температура, але це, мабуть, через перевтому, нестачу харчування, а також зневоднення.

----

Нарешті я невдовзі зможу вийти звідси.Але мій стан почав дуже швидко погіршуватися.