2 Розділ  “Ліс ельфів”

Ранній весняний ранок був трохи прохолодним. Ной не міг заснути всю ніч, він все думав про те, як проходитиме їхня подорож і чи зможе він знайти ту фею.

Рано-вранці Ной, Алан і Елеонора вийшли з міста, рушивши у бік гір. Вчора ввечері збираючи речі вони знайшли карту, де було позначено шлях до цих гір. Шлях із самого початку став складним. Вони йшли вже кілька днів, ночуючи посеред відкритого неба або в невеликих печерах, а гір все ще не було видно  на горизонті.

- Брате, ми вже п’ятий день у дорозі, ти впевнений, що ми на правильному шляху? - запитала Елі, злегка відстаючи від хлопців.

- Так, впевнений! - сказав Ной, не повертаючись назад.

- На карті показано, що за горою розташовується тропічний ліс, тому ми точно не пройдемо повз. За легендами, раніше в лісі жили ельфи, але останні сто років  їх ніхто не бачив.

Минуло ще кілька годин і раптом на горизонті з'явився той самий ліс. Так, ліс, а не гора.

- Ной, чому тут ліс? - запитав Алан, зупиняючись недалеко від входу.

- Не знаю. Точно пам'ятаю як з військом ми бачили тільки гору, ліс залишався за нею. Зайдемо і перевіримо, що тут відбувається. Як я вже сказав ельфів давно не бачили, але навіть якщо їх там немає, то треба бути обережними, в лісі багато пасток. Ви мене зрозуміли?

- Так, ми зрозуміли! - у голос сказали Алан та Елеонора.

Так пройшло ще кілька годин. Сонце наближалося до заходу. Нарешті джунглі завиднілися. На перший погляд вони були красивими і спокійними, проте насправді це кровожерливе місце, де мешкають різні хижаки. Ту і там можна було помітити останки тварин, що самотньо лежали, схоже вони не змогли впоратися з суперником.

Раптом з-за дерев з'явилися два величезні тигри.

- Елі, Алане, швидше біжимо! - вигукнув Ной, дістаючи меч із чохла.

- У разі чого я можу підстрелити одного з них, але не думаю, що це зупинить його надовго. - вигукнула Елі, беручи стрілу в руки.

- Ааааааааа

- Елі! Ти де? - з тривогою гукнув Ной.

- Ааа

- Алане! Якого біса тут відбувається?

Друзів не було видно, а тигри все ще наступали. Ной повільно робив крок за кроком, відходячи від них. У голові крутилися думки лише про те, як врятуватися. Раптом щось затріщало під ногою і він  миттю опинився на дереві в сітці.

- Оце так, схоже ми потрапили до пастки. Алане, Елі, ви мене чуєте?

- Так, ми тут! Ми теж потрапили до пастки. На вигляд вона тонка, але тут стоїть бар'єр,  через який не можна вибратись,  якщо не знати магію захисту.

- Що ти щойно сказав? Бар'єр? Але ж ельфів не бачили вже близько 100 років, а бар'єр може триматися не більше 5-10 років. До того ж люди не можуть володіти магією. Це позначає лише одне, ельфи досі живі та не зникли.

- Так, схоже на те. Якщо вони й справді живі, то повинні скоро прийти. Сподіваюся вони будуть доброзичливими, хоча це все ще краще, ніж бути розтерзаними тиграми.

Ніч здавалася дуже довгою. Друзі сиділи тихо, щоб не привабити хижаків, що могли залізти на дерево. А вже вранці прийшли ельфи.

- Схоже, сьогодні гарний улов. - сказав один із ватажків.

- Ааа, що там роблять люди? Капітане, нам вбити їх?

- Стій! Спочатку дізнаємося як вони сюди потрапили, а потім вже подивимося.

- Є!

Зрештою друзів опустили на землю.

- Наші вітання, ми мандрівники. Ми проходили через цей ліс, як раптом на нас напали тигри, ми не навмисно потрапили в сітки і зовсім не хотіли вам нашкодити.

- Зрозуміло, так ось, що сталося! Мене звуть Сайрос, я лідер мисливської групи і помічник старійшини.

- Приємно познайомитися! Мене звати Ной, я генерал війська, а це моя сестра Елеонора та помічник Алан.

- Нам теж приємно познайомитись. Зазвичай ми намагаємося остерігатися людей, але на знак вибачення за те, що ви потрапили в нашу пастку і перебували там усю ніч, чи не хочете ви побувати на нашому фестивалі?

- Фестиваль? Якщо ви не проти, то ми приєднаємося до вас.

- Добре, тоді ходімо за мною. - Сайрос махнув рукою і пішов уперед. - І все ж таки мені цікаво навіщо ви прийшли в наш ліс?

- Ми хочемо потрапити на гору Еладія. Однак я не пам'ятаю, щоб 5 років тому ми проходили через це місце.

- Зрозуміло! Так, 5 років тому гора Еладія стояла прямо перед нашим лісом і була нашим щитом, але щороку вона переміщається все далі і далі, і ось вона вже дуже далеко звідси. Ви повинні подолати довгий шлях, щоб знайти її.

- Так ось що сталося?! Дякую вам! Я хотів запитати, всі кажуть, що ельфи давно зникли, вже близько 100 років, але ваш народ живе і процвітає, хоч люди вас і не бачать, як це?

- А, ви про це?! Раніше, багато століть тому,  люди та ельфи жили разом, але коли люди почали воювати, нам довелося сховатися в лісі, але все одно підтримували контакт з ними. Однак 100 років тому ми вирішили сховатися повністю, а якщо і виходимо, то приймаємо образ людини за допомогою магії. Добре, ось ми й прийшли, я відведу вас познайомитися зі старійшиною.

- Зрозуміло. Дякую, що розповіли.

- Старійшино, у нас гості. Ці люди випадково потрапили в наші сітки підчас подорожі. Чи можна їм залишитися тут на ніч та подивитися на наш фестиваль?

- Люди!? Адже ти знаєш, що ми не раді їм тут.

- Так, але вони не хочуть нам нашкодити. Старійшина дозвольте їм залишитися.

- Я все ще проти!

- І що нам залишити їх у лісі? А якщо їх вб’ють? Як ви будете почувати себе після цього знаючи, що могли змінити це?

- Гаразд, умовив! Раз вони потрапили випадково і не хочуть нам зла, то нехай залишаються. Однак я стежитиму за ними і якщо щось запідозрю, то живими їм звідси не вийти.

- Дякую вам, старійшино, обіцяємо, ми не нашкодимо вам! - подякував Ной, роблячи легкий уклін.

Їх провели в невеликі будиночки, які розташовувалися на деревах.

- Можете залишитися тут або прогулятися, але в жодному разі не виходьте за межі поселення, там мешкають дикі звірі на кшталт тих, що ви бачили. Вони дуже небезпечні, але ви не хвилюйтеся, тут стоїть бар'єр і вони не зможуть пройти усередину.