Розділ 28

Що за несподіваний підхід у малюванні? Ні, я знала, що творці, особливо епатажні художники, могли намалювати казна-що на своєму полотні і проголосити шедевром усю ту ляпанину і мазанину. Але ж не отаке!

Обезголовлені лицарі нагадували мені всіх трьох моїх знайомих: Імператора Обержалія, Обера з дзеркала і короля Оллера. І як я могла зрозуміти, що то вони? Загадка! Адже жодного обличчя не бачила! Але знала точно, що не помиляюся. До речі, тінь із дзеркал теж казав, що він король! Що вони з Імператором одне й те саме, але в той же час і різне!

- Проходьте і ставайте позаду короля! Будете йому наливати напої, - злегка штурхонула мене під бік Тонета, вириваючи із задуми й оторопіння. Сама ж вийшла геть і зачинила за мною двері.

Я припленталася до спеціального стільчика, котрий стояв трохи збоку і позаду від крісла короля. Гм. Принизливий дуже стільчик, до речі. Але якщо для якогось слуги, котрий постійно прислужує королю за столом, то, в принципі, звичний. Не будуть же саджати слугу за стіл разом із вельможними панами! Тому й придумали, очевидно, це місце для служниці, котра прислужує особисто королю і яку він вирізняє з-поміж усіх. Ага, особистої служниці…

Моє заціпеніння, що виникло перед страшною і дивною картиною на стіні, тривало всього мить, але це помітив чоловік, котрий сидів поруч із королем Оллером. Молодий і привабливий мужчина, одягнений у форму королівського військового.

Поки я йшла, опустивши голову, до свого місця, той незнайомець голосно спитав у Його Величності, але й так, щоб почули всі присутні за столом:

- Ваша нова особиста служниця, Ваша Величносте, вражена полотном Містрейля, я бачу. Невже простолюдини теж можуть оцінити цей шедевр художнього мистецтва? - і тут же продовжив далі, насмішкувато змірюючи мене поглядом. - Хоча про що я говорю?! Куди їй! Просто злякалася людей без голів!

Король Оллер також оцінив мене поглядом, напевно, лишившись задоволеним, бо повернувся до чоловіка й відповів:

- Від особистої служниці мені не потрібні ні художній смак, ні обізнаність у творах мистецтва. Я вибрав її зовсім за інші якості, як ви можете помітити, - кивнув він на мене. Чоловіки за столом заковзали поглядами по моєму декольте, деякі зареготали, жінки обурено підтиснули губи, а деякі навіть осудливо захитали головами й зафиркали. - А те, що вона, можливо, злякалася обезголовлених, - вказав король на картину, то це ненадовго: я незабаром втішу і заспокою її у своєму ліжку.

Мене пересмикнуло від ненависті й обурення: про мене, тобто про особисту служницю короля, говорили тут, неначе про якусь куртизанку. З іншого боку - так і було. Адже цей статус передбачав, крім прислужування королю у всіх його забаганках, ще й ділити з ним ліжко.

- Крім того, я хочу її всім вам представити! Це Шарлакла, біженка з Імперії. Я підібрав її на кордоні. Буквально вирвав із лап бестіяра! Сподіваюся, вона покаже мені свої… е-е-е.., - він відверто оглянув мене з ніг до голови, - прояви вдячності за порятунок від смерті! - і посмішка короля стала відверто хтивою.

Він зараз був страшенно схожим на Імператора Обержалія! Той же поворот голови, ті ж слова, які Імператор міг би сказати на його місці і в такій же ситуації, але… Але очі Оллера були іншими. І говорили про інше…

Гості загомоніли, почали розпитувати про поїздку короля на кордон, і всі якось відволіклася від мене. Король якраз почав розповідати про бестіярів...

Перед моїм приходом сюди Тонета мені перерахувала всі обов'язки особистої служниці. Їх було небагато, але всі принизливі. Принаймні, для мене. Адже, напевно, якби на моєму місці нині була яка-небудь справді бідна простолюдинка, то раділа б тому, що її наблизив до себе сам король. Навіть не терпіла б усього того, що з важким серцем переживаю я, бо не звикла до кпинів і принижень. Очевидно, що про мене в палаці вже багато чого знають. Плітки поширюються миттєво! Знають, що біженка з Імперії, врятована королем Оллером, що звичайна громадянка, а не титулована особа, що насправді була служницею, а не стала нею тільки зараз…

До обов'язків особистості служниці Його Величності входило кілька зобов'язань. Наприклад, стежити за напоями короля під час трапези, тобто підливати до келиха вино, сік чи воду, дивлячись на те, що він пив. Чим зараз я і мала займатися. Але келих короля поки що був повен, тому я просто чекала, поки він його опустошить, щоб підлити вина.

Ви, дорогі мої насмішники за столом, не дочекаєтеся мого обурення чи образи! Я твердо вирішила незворушно мовчати й витерпіти все, що б ви там не говорили. Навпаки, це мені навіть було на руку. Спостерігати і слухати розмови за столом було цікаво. Вивчення обстановки, так би мовити, в польових умовах! Та на моєму місці будь-який шпигун радів би! І я раділа. По-своєму.

Особиста служниця також повинна була супроводжувати Його Величність на прогулянках в парку біля королівського палацу за першою ж його вимогою. А також (це навіть не обговорювалося!) з одинадцятої вечора до другої ночі перебувати в покоях короля для виконання “безпосередніх обов'язків”.  Тонета так і сказала - “ваших безпосередніх обов'язків”, і поглянула промовисто. І слово “безпосередній” тоді заграло мені новими барвами. Адже дуже гарне виявилося слово, щоб описати інтимні стосунки між людьми. Безпосередні. Без посередників, тобто. В ліжку без посередників, так би мовити…

Я мовчки сіла на стілець, краєм ока спостерігаючи за гостями. Той чоловік, котрий хотів мене принизити, періодично кидав на мене погляди, в яких світилося оцінювання й підозра. Я зрозуміла, що він не залишить мене в спокої, поки не вияснить для себе, яка ж я насправді. Хто я насправді...