Розділ 26

- Ось ваша кімната, панянко, - вклонився мені Крутій. 

Тролан провів мене до кімнати, яка була скромною, але чистенькою.

- У кімнаті поруч, - сказав він, - поселили щезницю, - ще раз вклонився і пішов.

Я всілася на ліжку і, обхопивши руками голову, почала думати над тим що, ж відбулося щойно між мною та королем Оллером. Чому він думає, що бачив мене десь? От його я якраз бачила! Тобто, звичайно, не його конкретно. А його копію - Імператора Обержалія. Навіть дві копії: ще того, котрий знаходився за дзеркалом…

І це плетиво! Я спробувала розв'язати його, вловлюючи магічним зором. Все марно. Наче перекручені і зв'язані спицями дрібні мереживка, у свою чергу поплутані між собою міцними вузлами! Розв'язати - нереально!

До речі, а як тут із безпекою? Я швиденько розвернулася навколо: на стінах не було жодних дзеркал, і це трохи заспокоїло мене.

Я прочинила двері в коридор і шмигнула до кімнати Гасанти. Та вже була переодягнена в зручні штани й туніку, нові чоботи. У шафі, виявляється, знаходився новий одяг, яким забезпечувалися всі біженці, що зупинялися тут в подорожі до столиці… Шкода, що я повинна носити сукні, аби не вийти з образу бідної служниці. Звикла до штанів. Та хай уже, якось перетерплю. 

- Як добре, що ти прийшла. Зараз усіх покличуть на вечерю, але я хотіла б з тобою поговорити. Що питав у тебе Його Величність? - Гасанта була схвильована. 

- Він, хоч і врятував мене, але не довіряє мені. Точніше, не довіряє нам обом! Сказав, що якщо тобі, можливо, й вірить, тому що відчуває магічну сутність щезниці, то мені… Я закрита для нього. Напевно, тому й зацікавився мною, - я скрушно похитала головою, а потім прошепотіла Гасанті. - І плетиво на мене накинув. Прив'язав намертво. Сказав, що перевірить, чи справді я та, за кого себе видаю. Боюсь, він викриє мене. Маю в запасі кілька днів. Максимум тиждень…

- Це погано, - посмутніла Гасанта. - Але я спробую допомогти тобі. Можливо, вдасться дізнатися, кого він пошле з перевіркою. Якщо нічого не змінилося з тих пір, як я була в королівському замку, то цією роботою, я маю на увазі розвідкою й шпигунством, займався при дворі презес Карміль. Я трохи знаю його. Спробую про все дізнатися і перехопити відомості… Не будемо згадувати наперед…

- Мені не важко прикидатися простою служницею, але, думаю, це недовго буде, - кивнула я своїм думкам. - Під таким доскіпливим наглядом короля, він точно про щось здогадається… До речі, він наказав їхати нам із тобою разом із ним до королівського палацу, а мене, обіцяв, зробить особистою служницею…

- Служницею? - схопилася за рота Гасанта. - Тебе?! Але ж так називають його коханок! Особиста служниця! Останньою його такою служницею за моєї пам'яті була одна з фрейлін, герцогиня за титулом! І я бачила, що з ним сюди приїхала баронеса Маренда. Слуги шепотілися, що вона його коханка зараз. Але я знаю Маренду! Вона ще тоді, коли я була при дворі, хотіла потрапити в ліжко до короля Оллера. Невже їй вдалося? Вона дуже дивна. Весь час тоді ходила за Його Величністю й… гм… плакала. То просила його поцілувати її, то таємно пробиралися до його спальні… Він, пам'ятаю, дратувався, але не чіпав її. Вона ж з мовчуниць. Їх же, ти знаєш, не можна ображати… Та ти сама побачиш! А от щодо тебе рішення короля несподіване…

- Чому ж? - знизала я плечима. - Нормальне рішення.  Йому, очевидно, я сподобалася як жінка. Звичайно, спати я з ним не збираюся. Бр-р-р! Він надто схожий на Імператора Обержалія. А ти знаєш, як я до нього ставлюся… Та й король наче й запевнив мене, що жодних непристойностей не буде. Так і сказав! - Гасанта здивовано підняла брови. - З іншого боку, будь-яка служниця на моєму місці, особливо біженка, яка не має прихистку, зраділа б цій пропозиції, хіба не так? - спитала я. - Трясця, чому він так схожий на Імператора?! На них обох?! - я запитально глянула на дівчину.

- Будь-яка служниця зраділа б, але не ти, - відвела погляд щезниця. - Ми прибудемо до королівського палацу і ти… ти зрозумієш… чому… такий схожий…

Знову ці недомовки, таємниці! Я зітхнула. Гасанта не розкаже. Я вже по-різному її розпитувала - мовчить, як риба. 

- Я маю кілька днів, максимум тиждень. А потім? Якщо в тебе не вийде обманути того презеса? Що мені робити? Втікати?

- Найкраще робити так, як підказує тобі серце, -  промовила Гасанта.

У роздумах я залишила її кімнату. Знайшла теж чистий одяг, привела себе до порядку, перевдягнулася і перевзулася. Не в штанах була, як завжди звикла ходити, а в сукні. Через кілька хвилин була вже знизу, на першому поверсі, де відбувалася пізня вечеря…

Обслуговував відвідувачів сам тролан Крутій та кілька його помічників, молодих хлопців, ще майже підлітків, які підносили їжу та забирали порожній посуд.

Побачивши мене, король махнув рукою і голосно наказав сісти поруч. Він зняв обладунки і тепер був у легкій білій сорочці з довгими манжетами, майже до ліктів. У чоловіка виявилося хвилясте русяве волосся, що спадало на вуха, але не сягало плечей. Правильні риси обличчя, рівний ніс, чуттєві губи. І зараз він навіть здався мені менш схожим на Імператора Обержалія. Лише тепер я зрозуміла, що в них різне. Очі!  В короля Оллера вони були блакитні, як небо, в Обержалія чорні, мов глуха ніч, а в задзеркального їхнього двійника сірі, невизначеного кольору…

- Я вже всім повідомив, що з цього дня ви будете моєю особистою служницею! - промовив король, коли я присіла на краєчок стільця поряд із ним, скромно опустивши очі. Так, як це зробила б справжня біднятко-служниця. Сподіваюся, мого розлюченого погляду ніхто не помітив.