Розділ 24

Розділ 24

Що відбувається? Чому цей чоловік, цей лицар, навіть король, котрий врятував мене від смерті, - точна копія Імператора Обержалія? А також того, другого, котрий знаходиться за гладінню дзеркал і є чи то духом, чи то невідомо ще якою істотою без матеріального тіла?

Хаотичні думки заполонили мій мозок, і я ніяк не могла зрозуміти чогось, збагнути…

Тим часом король Оллер, напевно, зрозумівши по-своєму моє замішання і тремтіння (бо я раптом почала тремтіти від якогось збудження) промовив:

- Не бійтеся, панно, ви вже у безпеці!

Кивнув мені, пильно поглянувши, і відійшов на кілька кроків, почав робити якісь рухи, створюючи, мабуть, портал до постоялого двору.

- Террібале, приведи сюди другу дівчину! - наказав король.

Жолудь знову, як і тоді, коли втікав під монстра, вгвинтився в землю, і через секунду сірим маревом з'явився разом із Гасантою, котра зі схвильованим криком одразу ж кинулася до мене:

- Шарло, слава богам, ти жива! З тобою все добре? - дівчина обняла мене, і я раптом відчула, що в мене на очах виступили справжні та щирі сльози. Ох, як виявилося, все-таки була на світі одна істота, котрій я не була байдужа! Гасанта стала для мене не лише дівчиною, яку я врятувала і допомогла у свій час, але й доброю подругою, майже сестрою, яка щиро хвилювалася за мене. - Той монстр тобі нічого не зробив? У тебе кров!

Дівчина з жахом розглядала моє скривавлене обличчя.

- Все добре, - сказала я. - А кров… То, напевно, плями залишилися… Його Величність король Оллер врятував і зцілив мене! - я вказала очима на короля, котрий зацікавлено розглядав нас.

Щезниця смикнулася, розвернулась і побачила короля. Її очі розширилися від здивування, вона кілька секунд переводила погляд із мене на короля і назад. Дивний вираз блукав її обличчям. Потім дівчина отямилась і присіла в реверансі:

- Ваша Величносте, рада бачити вас у доброму здоров'ї!

- Гасанто, це ти? - король Оллер зрадів не на жарт. - Ти жива?! Невже ти повернулася? Що з тобою було? Де ти була увесь цей час? Минуло кілька років! Я й не чекав побачити тебе живою!

- Я була в полоні, Ваша Величносте, - пояснила щезниця. - Ця… е-е-е… дівчина… служниця… Вона врятувала мене. Буквально витягнула із клітки! Я пережила довгі роки знущань і тортур, але витримала все, адже знала, що потрібна вам, Ваша Величносте.. 

- Так, я бачу, твоя магія пошкоджена, - кивнув король.

- На жаль, - зітхнула Гасанта, - тепер я не зможу бути найкращою щезницею проривзагону… В мене порване крило, я не можу літати…

- Як і раніше, ти потрібна мені, - твердо промовив король Оллер, - ти будеш наставницею, вчитимеш молодих щезниць битися і виживати. З крилом допоможу. Ми знайдемо найкращих цілителів. Ти кажеш, ця дівчина... врятувала тебе? - він почав вивчати мене поглядом, у якому з'явилися нові іскри зацікавленості.

- Так, Ваша Величносте, дозвольте представити вам мою рятівницю і добру подругу. Її звуть Шарлакла.

Я, почувши своє кумедне ім'я, поморщилась: не люблю його повну форму.

- Мене звуть просто Шарла, Ваша Величносте, - сказала я і опустила погляд.

Адже була простою служницею, яка повинна знати своє місце поруч із титулованими особами.

Що там роблять завжди служниці? Мовчки слухають. Тільки коли запитають, тоді й відповідають на запитання. Вони майже непомітні, невидимі…

Ну, що ж, цей образ дуже подібний до мого, шпигунського… Нічого не чути, не бачити, нікому нічого не розповідати, коли ти щось почув чи дізнався, - тримати язик за зубами і бути непомітною… Саме такою, якою я зараз повинна й бути серед ворогів…

- Що ж, дівчата, ходімте, ми перенесемося до постоялого двору, - вказав король на портал, що сяяв посеред лісу. - А ти, Террібале, займися кіньми й фургоном. І про кучера не забудь. Я пришлю сюди ще підмогу.

Ми прийшли до порталу, і король, узявши нас із Гасантою за руки, ступив першим до блакитного марева…

Отже, я вирішила затаїтися... Це був найкращий варіант із усіх можливих. Мені потрібен був час, щоб зрозуміти, збагнути, чому король Оллер такий схожий на Імператора. І ці всі натяки, недомовленості, які супроводжували мене протягом всього мого перебування у Домовині… Ніхто не хотів мені нічого розповідати! Навіть щезниця Гасанта, і та весь час говорила: “Сама зрозумієш, сама повинна збагнути…”.

Так само, як і Імператор Обержалій. Він наказав мені вбити короля Оллера, і це було логічним, адже це ворожий король, ворожа країна. Вбити ворога - це нормально під час війни. Але от те, що король Оллер був копією Імператора, схожий на нього, як брат-близнюк, Імператор мені не говорив. Але, зрозуміло ж, знав про це! Не  міг не знати!

Ми всі, готуючись бути бранками, часто розмовляли про ворогів, уявляли їх, як нападників, яких потрібно знищувати, але ніколи нам нічого конкретного не розповідали про ту країну, яку загарбує Імперія...

І я ніколи не бачила портрета короля Оллера. Взагалі, подумала я зараз, ворог був якимсь умовним, абстрактним, просто ворогом, який ми повинні були знищити, тому що він загрожує Імперії. Проте тепер, на власні очі зустрівши людей, які тут живуть, я усвідомила, що це такі ж самі люди, як і ті, що по той бік кордону. Нічим не відрізняються. Хіба що тим, що ненавидять Імперію.