Розділ 22

Розділ 22

Наступного дня ми з Гасантою залишили замок контрабандистів і вирушили в дорогу до столиці.

Шлях пролягав густим лісом. Новий знайомий, Террібал, котрого всі звали Жолудем, супроводжував нас у цій мандрівці, хмурив брови і пояснював, визираючи у вікно і нестерпно заїкаючись:

- Ги-ги-ги-головне, потрапити до заходу сонця в постоялий двір на у-у-узліссі. Якщо нічого не пе-пе-перешкодить, то до вечора подолаємо пів ши-ши-ши-шляху до столиці. Біженці ночують там, а потім їдуть далі вже по більш-менш бе-бе-безпечній частині дороги…

Низенький і опецькуватий дріадан* зовсім був не схожий, на цих лісових істот, як я їх уявляла донедавна. 

Коні, в принципі, рухалися швидко. Сам кучер, мовчазний чоловік, вже мав великий досвід перевезення пасажирів із замку, схованого в гущавині дикого лісу, до постоялого двору, який і заробляв саме на біженцях. У тій таверні знаходився такий собі і готель, і перевалочний пункт. Люди, які втекли з територій Імперії, забезпечувалися всім необхідним відповідно до спеціального наказу Його Величності короля Оллера. Мене вразила така ініціатива їхнього правителя. Країна знаходилася у стані війни дуже довго, всі ресурси, землі, люди були вкрай виснажені, а король думав і про чужих громадян, які втекли від тиранії нашого Імператора. 

Так, я ж була не дурна, розуміла, що правління Імператора Обержалія, його загарбницька політика, ув'язнення і знищення незгодних, магічний контроль всієї неосяжно Імперії, пригноблення інших рас і народів - це зло. Всесвітнє зло, яке слід було зупинити, але й неможливо було зупинити. Рано чи пізно всі країни і їхні правителі, на незалежність яких посягав Імператор, все одно опинялися під його впливом і гнітом. Поступово, повільно, але були захоплені його непереможною армією. Адже там були бранки! Одна з нас була варта невеликої армії!

- Останній відрізок шляху лісом, казав Марло, треба бути дуже обережними! - промовила Гасанта, теж вдивляючись в гущавину лісу за вікном фургона. - Тут території, які були магічно змінені королем. Його армія поступово на цьому відрізку прикордонних земель витісняла солдатів Імператора Обержалія. Але щоб знешкодити бранок, зробити їх менш сильними в магічних впливах, король Оллер використав свою родову магію. І чимало породжень темряви, які перебували на цих територіях і служили Імператору, змінилися… Спеціальні загони їх винищують, і їх майже не зустрічається в цих лісах, але інколи - бах!, та й вигулькне якийсь монстр…

- Це бу-бу-буває, так! - погодився Жолудь. - Я й за-за-заїкатися почав після того, як мало не загинув від рук одного та-та-такого хижака! Інколи й сам ко-ко-король Оллер приїжджає проінспектувати наші лі-лі-ліси.

Ми всі затихли, пильно вдивляючись вже у сутінки за вікном.

У лісі темніло швидко, але й візник, як я помітила, прискорив коней. На ґрунтовій дорозі трохи підкидало на вибоїнах, тому я не одразу зрозуміла, що рух біля фургону - це не смикання картинки у вікні, що мені не ввижається хитання гілок дерев. А коли зрозуміла - було вже пізно. 

Хтось масивний, напівпрозорий, крізь тіло якого просвічувалися дерева, тому я його й вчасно не помітила, спочатку спритно перелітав із гілки на гілку, а потім, зробивши гігантський стрибок, приземлився на дах нашого фургону.

Дах просів, але витримав навантаження. Схарапудилися коні, голосно заіржали і побігли швидше, майте понесли фургон, марно намагаючись втекти від небезпеки. За вікном мигнула постать кучера, котрий чи то сам стрибнув з передка, теж рятуючись, чи то монстр, який зараз тупцював над нами, сам його скинув.

- Бестіяр**! - закричав перелякано Жолудь, напевно, з переляку на мить переставши заїкатися. - До зброї!

Він звертався до Гасанти, оскільки знав, що вона була щезницею-воїтелькою. А мене ніхто й в розрахунок не брав, бо я прикидалася безпомічною служницею. Не варто було, щоб хтось тут, по цей бік кордону, знав, хто я насправді.

Гасанта вихопила кинджал, що висів у неї при боці. Я ж навіть не знала, що й робити. Бо свій кинджал сховала у торбу, яка лежала поруч. Виколупувати його звідти не було часу. Та все одно я потягнулася до торби, намагаючись все-таки озброїтися. І за мить була відкинута до стіни сильним поштовхом, упала на підлогу фургона, зверху на мене звалилася Гасанта. Ми опинилися навіть не на підлозі, а майже на стінці фургону, бо коні різко стимнулися вбік, в'їхали в гущавину лісу і змушені були зупинитися, бо карета застрягла між двома великими стовбурами дерев, перехнябившись і майже влігшись на бік. Дверцята опинилися над нашими головами. Їх миттєво зірвав звір, який одразу ж простягнув імлисту пазуристу лапу і висмикнув з фургона дріадана, який теж упав і борсався поруч, біля нашої з Гасантою “купи малої”.

- Швидше! Назовні! Поки він відволікся! - закричала я Гасанті. 

Цинічно, але правильно. Поки монстр займається Жолудем, слід було терміново вибратися з цієї фургонної пастки, де не можна було толком і розвернутися, не те, що захищатися.

Дівчині не треба було повторювати двічі: вона підтягнулося на руках і зникла в отворі дверцят. Все-таки давалася взнаки її військова підготовка: жодних запитань, лише виконання наказу.

Я  зробила те ж саме і, висмикнувши своє тіло на поверхню фургону, одразу впала на коліна, перекотилася вбік, і, не втримавшись, підковзнулась і ляпнулася з фургону просто на землю, біля жорсткого стовбура одного з дерев, добряче обдерши об горбисто-колючу кору собі лікоть та скроню.