Розділ 18

- Де саме бачили забутника? - спитала я. Миттєво перехилила склянку з вином і підвелася, кинула монету на стіл. 

- Староста розкаже, - кивнув таверник на чоловіка біля порогу. - Дякую, пані, все за рахунок закладу, - похитав він головою, глипнувши на оплату. - Нечасто в моїй таверні снідають бранки.

Я здивовано підняла брову, але монету забрала назад до кишені: гроші мені ще знадобляться.

- Біля старого закинутого млина, моя пані, ходить і ходить, ходить і ходить, - тупцяв за мною від таверни, а потім, коли сідлала свого коня Сіно, бігав колами і поспішно розповідав мені староста про забутника, хвилюючись і ковтаючи слова. - Вже тиждень, як там з'явився. Наче поки шкоди не робить, але різне буває, моя пані! Туди до річки часто жінки ходять полоскати випрану білизну. Та й діти… Ви ж знаєте, вони такі неслухи! Купаються поруч, і цікавість у них крутить в одному місці! Не дайте боги, ще схопить кого! Розберіться, моя пані, проженіть або назад вкладіть у землю. Неспокійні часи! А тут іще й забутник!

Вуса-мотузки у чоловіка смішно смикалися в такт словам, а очі благально шукали мій погляд. Він тицяв мішечок з монетами, але я, осідлавши Сіно, промовила:

- Після роботи все. Завтра сюди ж прийдеш, до таверни. Своїм накажи не ходити сьогодні по обіді до млина.

- Добре, моя пані, - радісно закивав чоловік.

Я смикнула повід, і кінь повільно пішов, неспішно набираючи швидкість. За околицею містечка спрямувала Сіно до старого, але добротного маєтку, що червонів дахом на видноколі. Там мешкав есквайр Тулуз, ціль мого приїзду сюди.

Вже під'їжджаючи до високого двоповерхового будинку з двома масивним колонами при вході, я помітила цього чоловіка. Він вийшов за ворота, приклав руку дашком до чола і, очевидно, хотів розгледіти, хто їде дорогою до його обійстя.

А може, перевіряв, чи не втраплю я в його пастку, котру поставив за кілька метрів до воріт. Магічне плетиво, схоже на переплетення вузлів у вигляді сильця, змусило б коня добряче спіткнутися, а потім на нього налетів би магічний рій кусючих ґедзів, і він би, перелякавшись, мав понести мене подалі від цього дому, в поля…

Непомітно випустивши вперед гостре лезо контрзаклинання, яке з легкістю розрізало не дуже вміло наплутані вузли, я під'їхала до пана Тулуза і спішилася.

- У червоному плетеві п'ятий вузол слабенький, - промовила я, мружачись на світанкове сонце, що піднялося над дахом маєтку. - Але синє плетиво гарне. Мені сподобалося рішення. 

Статечний чоловік середніх літ, одягнений у чорний камзол зі срібними ґудзиками, добродушно розсміявся.

- Я не мастак у фізичних впливах, у тому ж самому спотиканні, але якби переляк спрацював, то ваш кінь оговтувався б ще пів дня. Проте знешкодити цю пастку змогла б лише бранка. А отже, ви саме та, яку я чекаю. Вітаю, пані Шарло, Тулуз Перро до ваших послуг, - він простягнув руку і ми, схиливши голови, привіталися. - Я виглядав вас ще вчора. Маю цікаву інформацію. Ходімте до будинку. Слуги якраз готують сніданок.

Я відмовилася від сніданку, пояснивши це тим, що вже поїла в таверні, тому ми домовилися з паном Тулузом зустрітися трохи пізніше. Сіно відвели до стайні, а мене мовчазна служниця провела в кімнату, яку виділили для мене на час перебування в маєтку. Я, нарешті, після кількох днів довгого і втомливого шляху, змогла поніжитись у ванні й вимити та розчесати заплутане волосся.

Як правило, мої соратниці-бранки обрізали волосся після випуску з Домовини, адже з короткою зачіскою зручніше і в бою, і в побуті. Але я не хотіла. Так, з волоссям чимало мороки, але воно було для мене неначе символом, нагадуванням, якою я була раніше, коли ще не була бранкою. Дивна ностальгія в людини, яка цинічно може вбити будь-кого і піти далі додати свій надкушений окраєць хліба…

Пізніше ми розмістилися з паном Тулузом у його бібліотеці. Чоловік наклав на кімнату сітку деформації та нечутності, аби зайві вуха не чули нашої розмови. Для всіх звучали б наші спогади про колишні стосунки, які ми згадуємо із ностальгією і вирішили поновити. Така байка була дуже правдоподібною. Насправді ж ми попивали бренді, і пан Тулуз розповідав мені про те, що мене цікавило.

- Ще місяць тому отримав наказ від Служби таємних справ зустріти бранку і переправити через кордон. Такі накази дуже делікатні, знаєте, - пан Тулуз зітхнув. - Я надзвичайно ризикую...

- Але ж ви неначе у змові з контрабандистами, - примружилась я.

- Це для діла, - махнув рукою чоловіка. - Вони навіть переховують у мене частину речей, які переправляють за кордон. Інколи й жінки та діти тут живуть. Мені дозволено порушувати закон, якщо цього вимагають справи державної ваги. І саме тому ви можете безперешкодно тепер потрапити по той бік кордону. Через мій канал з Імперії до Хованців впроваджено чимало таємних агентів.

- Коли я зможу перейти кордон? - спитала я. 

- Завтра вночі. Чоловік, який перевозить біженців, якраз запланував вилазку. Треба гроші в оплату за послуги і.., - пан Тулуз поглянув нам мене, оцінювально пробігшись очима по ботфортах, штанах, блузці та зупинивши погляд на вирізі блузки, де наче нічого й не було видно, але відчувалося, що в уяві цей чоловік мене роздягає. За мить він продовжив не дуже впевнено. - Треба новий одяг. Слід переодягнутися в бідну нещасну селянку чи містянку. Придумайте щось. І чи зможете грати роль нещасної жінки, що потрапила в скрутне становище і змушена втікати з Імперії? Необхідно продумати вашу легенду.