Розділ 17

КНИГА ІІ

БРАНКА ІМПЕРАТОРА

Розділ 17

Я сиділа за столом і спостерігала, як по скатертині повзе павук. Маленький, елегантний. Перебирав лапками, рухав маленьким черевцем. Смішний. Кудись біжить, поспішає. Напевно, його десь хтось чекає.

А мене? Чи хтось чекає мене де-небудь?

Я підняла погляд і махнула тавернику рукою:

- Повтори! - вказала на порожню склянку, де вина залишилося трошечки на дні. Глипнула у вікно, де вірний Сіно стояв, помахуючи хвостом і хитаючи головою. Вірний, найрідніший Сіно. Тільки він мене й чекає. Я купила його, коли оселилася на околиці столиці після випуску з Домовини Рівер-дасу. Мене взяли на Службу таємних справ Імператора як найкращу бранку з випуску і за рекомендацією самого Володаря. Отака я особлива. 

- Маю для пані бранки вигідну пропозицію, - раптом прозвучало над вухом.

Я здригнулася. Таверник стояв біля мого столу з повною пляшкою вина і повільно наливав рідину в мою склянку.

- Є робота. Не дуже важка. Але не для звичайного солдата. Для бранки. Ви ж, я бачу…

Він кивнув на моє татуювання на тильній стороні долоні, і я теж мимоволі почала його розглядати. Дві перехрещені стріли, обвиті змією. Змія була коричневого кольору, а от її очі червоніли яскраво, були схожі на дві краплини крові, що поступили над шкірою. То й справді була кров. Пришерхла трохи. Вона завжди там зберігалася. Ми клялися на крові бути вірними Імператору Обержалію. Він особисто проводив опечатування нас, дівчат, які присягалися служити вірою й правдою улюбленому Володарю.

- Яка робота? - знехотя спитала я.

В принципі, якщо зараз, із самого раненька, потраплю до маєтку, який був метою мого приїзду сюди, то буду вільна по обіді. Можна й підробити. Дорога сюди, до кордону, забрала трохи грошей. А після випуску Імператор наче й не згадував про мене. Напевно, я виявилася все-таки не та, кого він очікував.

- Забутник у нас тут з’явився. Дивний. Може, ви подивитеся? Громада заплатить.  

Він кивнув у бік вхідних дверей, де при порозі топтався опецькуватий чоловік із довгими вусами. Він перелякано посміхнувся і закивав. Вуса зателіпалися навколо його рота, наче дві мотузки.

- Може, й гляну, - сказала я, прикидаючи, скільки запросити за допомогу.

Я приїхала в це богами забуте містечко на кордоні Імперії за наказом своєї безпосередньої начальниці, бранки Софокли зі Служби таємних справ, зрозуміло ж, із таємним завданням. Перевірити настрій солдатів на цій ділянці фронту, це по-перше, і по-друге, знайти та знешкодити групу контрабандистів, які таємно переправляли на той бік лінії фронту, до ворожої країни, жінок та дітей. Офіційна версія мого приїзду - відвідання свого давнього знайомого, пана Тулуза, котрий мав маєток недалеко від міста й був таємним інформатором Служби ще з тих часів, коли фронт був за сотні кілометрів від його родового гнізда. Проте, я мала ще більш секретне завдання від самого Імператора!

Тут, на півночі, імператорські війська відступали. Поступово, повільно. За кілька років фронт просунувся вглиб Імперії, й Обержалій був незадоволений. Якщо війська короля Хованців рухатимуться такими темпами і їх ніхто не зупинить, то всепереможність Імператора можна буде поставити під сумнів. Уже подекуди в Імперії виникали невеликі бунти, незадоволені вельможі у провінціях, які знаходилися далеко від столиці, підіймали бунтівні голови, формуючи невеличкі армії прихильників в надії відокремитися від Імперії. 

Очевидно, що Імперія, котра складалася з великої кількості захоплених і приєднаних колись окремих і незалежних держав, поступово починала розхитуватися і могла впасти, наче скляна ваза, і розбитися на уламки. Прояви сепаратизму Обержалій виривав з корінням, засуджуючи звинувачених в зраді до смертної кари, нещадно відслідковуючи незгодних з його абсолютною владою.

Зрозуміло, що в такій великій країні спротив був завжди, але магічні петлі у вигляді вирощених ним бранок, якими оплів Імператор країну, не давали людям змоги опиратися в повну силу. Бранки карали й милували з одержимістю й іменем Обержалія на вустах.

Я сама була однією з них. Найсильнішою. Найвідданішою. Майже коханою… Імператор, втім, мав тепер дружину, і я не претендувала на його ліжко. Хоча пообіцяв всі блага світу після того, як виконаю його таємне завдання…

Так, на сьогодні чи то Імператор магічно ослаб, чи то з іншої причини, але наступ його армії на півночі припинився. І вона навіть почала відступати. Саме тому я тут. 

Я згадала свої три роки тяжкої праці в Домовині в Рівер-дасі, сумно посміхнулася… Так, я вивчила все, що планувала: вправно володіла магічними петлями, чудово опанувала техніку і тактику ведення ближнього бою з одним або кількома суперниками зі зброєю та без неї. Я була бездоганною бранкою.

Але й досі не прочитала слова, магічні тезаври. Ті, які були зараз сховані в маленькій торбинці в потаємній кишені при тілі. Білі кульки, які виходили з мене ще кілька разів, так і залишилися кульками. І їх було всього двадцять. Більше, як не старався Імператор, як не запускав у мене свою магію, як не цілував холодними губами мої потріскані вуста, з мене не вийшло жодного слова.

Про слова він теж сказав мені пізніше, хоч я вже про все дізналася й від Обера. Імператор із картини інколи відвідував мене у дзеркалах чи картинах, але я намагалася уникати його й ніколи більше не порушувала поведінку.