Розділ 15

Розділ 15

- Що це? Навіщо? Що зі мною? - простогнала я, схопившись за горло.

Сірі круглі кристалики, неначе намистини, розсипалися в мене під ногами. На один я наступила, і він тріснув під моїм черевичком, розкришившись у порох.

- Обережно! - закричала патронка Вірга, котра чекала мене в залі. - Ти повинна їх зібрати і берегти, як зіницю ока!

- Що це? - прошепотіла знову я, відчула, що ноги не тримають і впала на коліна.

Напевно, так діяла магія імператора, яку він запустив досередини мене. Ох, що зі мною? Я відчувала, що неначебто помираю, так мені було погано. Голова запаморочилась, і я впала на підлогу. Біля моїх очей на підлозі лежали розсипи круглих кристаликів-горошин, які, здавалося, блимали на мене, наче чорні очі Імператора…

Отямилась я в своїй келії. Поруч зі мною сиділа незнайома дівчина. Не була схожа на патронку. Одягнена також у балахон, а це значить - була однією з бранок. Проте я не бачила її серед тих дівчат, яких набрали на перший рік навчання. Очевидно, вже зі старшого року.

- Ти отямилася? - спитала вона, побачивши, що я розплющила очі. Й одразу ж заторохкотіла швидко. - Що сталося? Може, розкажеш? Мене звати Юлеска. Я з третього року, - швидко представилася. Її очі горіли цікавістю, і я зрозуміла, що повинна бути обережною.

- Н-не знаю. Я просто зомліла. Мені стало погано, а отямилася вже тут, - відповіла я.

- Ой, патронки такі переполошені! Адже тебе водили в зал прийомів, - прошепотіла дівчина. - Там незримий портал просто в імператорський палац. Але нас туди не пускають. Ти бачила Володаря? - очі дівчини були розширені від захоплення й цікавості. - Розкажи! Я нікому не скажу! 

- Ну, так, - неохоче пробурмотіла я.

- Два роки тому, коли мене тільки привезли сюди, була одна дівчина, яку теж, як і тебе, водили в той зал. Адже ми там буваємо лише один раз у рік! На випускному балу адепток. Тоді Імператор організовує грандіозне святкування, - дівчина виявилася дуже балакучою. - Але сам Володар ніколи не танцює. Бранки, які випускаються звідси, можуть на бал привести свого хлопця чи майбутнього чоловіка, якщо вибрали зі списку, чи просто коханця. Це не забороняється… 

- Коханця? - здивувалась я. 

- Ну, зі списку вибираєш, але виходити заміж не обов'язково, - підморгнула мені Юлеска. - Я теж не хочу заміж. Я вже на третьому році і незабаром нас попросять зробити вибір: чи самим виходити зі цих стін, чи вже у якийсь дім, де тебе прийме чоловік. Все одно ми після випуску маємо місяць на вирішення всіх своїх справ, а потім нас посилають на кордон. Або у спеціальні департаменти по всій Імперії для таємної служби. Та я не про це хотіла поговорити. Імператор! Він говорив з тобою?

- Я… я нічого не пам'ятаю. Все було, як в тумані, - відвела я погляд. 

- Напевно, це добре, - кивнула Юлеска. - Два роки тому та дівчина, Мірраста, теж повернулася дивна. А потім вона померла. У наступну ніч. Кажуть, задихнулась уві сні. Як таке можливо? Хоча мені доручили теж наглядати за тобою. Ти не збираєшся задихнутися? Ти як почуваєшся?

Я слухала Юлеску й думала, що, можливо, та дівчина задихнулася, бо з неї так само, як і з мене, почали вивалюватися ті дрібні дивні камінчики? Я вже давно помітила на столі склянку, в якій вони лежали. 

- Нормально почуваюся. Я хочу пити, - сказала я, але помітила на столі пляшку з водою і продовжила. - І їсти. Дуже. 

- І що мені робити? Я можу збігати і повідомити патронці Вірзі. Але ж лишати тебе саму? Напевно, не варто? - вагалася Юлеска. 

- Я нормально себе почуваю, - запевнила я дівчину. - Бачиш, уже й їсти захотіла!

- Ну, я тоді швиденько! - дівчина метнулася за двері, а я схопилася на ноги й підбігла до столу, де стояла склянка з дивними камінцями.

Я взяла склянку, висипала кілька на долоню й почала розглядати. Схожі на горошини, трошки менші. І чорні, як глуха ніч.

Раптом камінці почали дрібно тремтіти, а потім, не встигла я й оговтатися, як перетворилися на сніжно-білі, і від кожного з них піднялася невеличка чорна хмарка, яка розтанула в повітрі.

А це що таке? Тепер на долоні лежало кілька кульок, повністю білих.

Я згадала, що коли зомліла, то так і не доторкнулася до жодної кульки. Хтось їх дбайливо зібрав (хто ж, як не патронка Вірга?) і приніс сюди у склянці.

Ці кульки мене спантеличили. Що це таке? Навіщо? В голові були лише запитання. Жодної відповіді…