Розділ 14

- Ви обидві обрані, - промовив Імператор Обержалій, махнувши рукою і вказавши нам із Акунтою на два стільці, спеціально поставлені навпроти його зручного крісла. Це були навіть не стільці, а, швидше, табуретки: ні спинки, ні підлокітників, навіть ніжок у цих стільцях було не чотири, як у всіх, а три.

- Ви обрані мною, - продовжив Імператор. - Чому це сталося, чому саме ви мені потрібні, який критерій вашого відбору - поки що потримаємо в таємниці. Це неважливо для вас. Головне, що знаю я.

Імператор серйозно подивився спочатку на Акунту, яка сміливо зустрілася з його поглядом, а потім на мене. Я погляд ховала, не хотіла зустрічатися з холодними й колючими очима.

- Ви обрані тим, що керує моїм життям. Один раз у багато років народжуються жінки, які стають моїми… гм… фаворитками. Ну, так вирішую я. А потім дружинами. Так... Дружинами.., - Імператор задумався на мить, наче щось пригадував, спохмурнів. - Моя остання дружина загинула від… гм... нещасного випадку. Тому я зараз, так би мовити, одинак... Був. Але з'явилися ви. Ті, які витримають мою магію, моє життя і мене фізично. І все буде в нас за правилами. Залицяння, подарунки, компліменти, бал... Все, що люблять жінки. Гм. Перша шлюбна ніч… Лише одна з вас удостоїться цього. Інша ж… Стане найкращою бранкою-воїном королівства. І я оберу одну з вас. Перша стане дружиною, друга ж потрібна мені для дуже важливого завдання, про яке я розповім після того, коли ви будете готові. Хто ким стане, дружиною чи воїтелькою, - визначимо протягом наших занять. Я навчу вас накладати найсильніші магічні плетива, яких не видно навіть магічним оком, але які так само сильно впливають на людей. Ви станете моїми очима і руками… Проте визначити, хто перша, а хто друга, зараз мені важко…

- Підведися, Шарло! - раптом наказав Імператор, пронизавши мене чорними очима.

Я підхопилася на ноги, наче ошпарена, так сильно подіяв на мене наказ Імператора.

- Я чув, ти дещо зробила недавно... 

Я напружилася: зараз буде сварити. Може, й покарає якось. От, халепа! Напевно, патронки донесли про залитий нечистотами портрет і співчуття до щезниці. Або ще про щось…

- Ти молодець! Я пишаюся тобою! - як у тумані почула я ласкаві слова Імператора Обержалія. - Той, хто називає себе Імператором, той, кого ти бачила у вашій Домовині, він… гм… він не є Імператором. Я єдиний! І все! Більше інших немає! Наступного разу, якщо зможеш, - убий його! 

Він теж підвівся з крісла, ступив крок і схилився до мене ближче. А потім повільно притулив свої холодні губи до моїх. Я не опиралася. Навіщо? Я хотіла цього чоловіка, але щось стримувало мене кинутися кому в обійми. Тому і не відповідала. Холодні, просто-таки крижані губи Імператора обпалювали вогнем. Я відчула, як до рота по горлу поповзла неначе змія. Це була Імператорова магія. Така ж холодна, як і поцілунок.

- Іди, Шарло. Перше завдання для тебе - зрозуміти. Я хочу, щоб ти дещо зрозуміла. Цікаво, чи вийде в тебе? А в нас із Акунтою буде розмова. Серйозна і довга, - він перевів погляд на дівчину на стільці, котра з ненавистю зиркала на мене. - Прийдеш наступного тижня, Шарло. І принесеш те, що мені потрібно… Якщо, звичайно, ти зрозумієш, що мені потрібно…

Я мовчки вклонилася і вийшла з кімнати через той же портал, який зберігався в кімнаті у вигляді легкого сірого марева біля стіни. Поруч із моїм порталом сріблився ще один, напевно, Акунтин.

У залі мене чекала патронка Вірга. Дивилася пильно й прискіпливо, неначе чекала чогось.

Я ступила кілька кроків до виходу, і раптом відчула страшенну нудоту, а потім мене вирвало просто на мозаїчну яскраву підлогу. І з мого рота посипалися дрібні чорні камінці, схожі на малесенькі перламутрові ґудзики…