Розділ 11

Коли минула хвилина, друга, а щезниця все так же непорушно сиділа в клітці, я наважилася подати голос. 

- Привіт, мене звати Шар… Шарлакла. Можна просто Шарла. Смішне ім'я, правда? Всі дражнился в дитинстві, коли знайомилися зі мною. Я навіть один раз побилася з хлопчиком, який надто вже образливо обзивав мене… Ти.., - я глянула на шматок хліба, який лежав біля щезниці. - Ти з'їж хліба. Напевно, тебе не годують… У мене ще є… Ось, я зараз дістану…

Я схопилася на ноги й почала закочувати поділ балахону, щоб дістати з прихованої кишеньки хліб. 

І раптом відчула, як мене хтось хапає за шию і штовхає просто до ґрат клітки, невидима рука охопила горло, притиснула так, що я і дихнути не могла. 

- Добренька адептка? - просичало мені у вуха. - Пожаліла бідну й нещасну щезницю?

Я почала відштовхувати когось невидимого, хто навалився на мене всім тілом. І це явно не була щезниця! Голос був чоловічий. І тіло високе, мускулисте, велике. Невидима рука, широка й тверда, проте, не намагалася мене задушити, як не дивно. Бо з такою силою, яка відчувалася в ній, цей невидимець міг це зробити вже давно. Просто міг зламати мені шию, адже я не чекала нападу і не бачила нападника.

Я мовчала і пручалася, тільки хрипіла, намагаючись віддерти невидиму руку від шиї. Щезниця, як і досі, сиділа непорушно. Жоден мускул не здригнувся на її обличчі. Хіба що обвислі крила трохи напружилися, і я помітила легке тремтіння.

- Не смикайся, просто вислухай! Ти мені потрібна, крихітко, бо недарма ж він тобою зацікавився. Якщо це те, про що я думаю, то вбивати тебе мені не вигідно. Навпаки, нам потрібно дружити, - невидима рука на шиї трохи ослабла, і я могла хапнути повітря. Подумала, що якщо незнайомець не вбив мене одразу і каже такі речі, то треба все вияснити. Хто це? Що йому треба? Хоча голос був знайомий...

Друга рука невидимого чоловіка пройшлася по моєму балахону, обняла за талію, міцніше втискаючи мене в тіло чоловіка.

- Імператор призначив тобі вже уроки? - спитав невидимий нападник. - Просто кивни.

Я зробила рух головою, підтверджуючи, бо говорити й справді не могла. 

- Чудово. Коли будеш у нього - то скажеш йому одну фразу: "Не забувай, що осколок гострий!". Ну, і заразом привіт від мене, - він розреготався божевільним сміхом. - Ех, шкода, що я минулого разу трохи перестарався. Знаєш, підтримувати матеріальну личину дуже важко. На це йде вся моя магія, а потім я знову мушу кілька днів її накопичувати. Та не страшно. Я чув, ти незабаром будеш у Кімнаті Страхів? Там і побачимося, Шарло…

Щось злегка мазнуло мене по щоці: чи протяг, чи подих невідомого нападника, який раптово відпустив мене, і я мало не впала на підлогу. Схопилася за прути клітки, відсапуючись і хапаючи повітря. Потім раптом я згадала про картину Імператора в їдальні і поглянула на неї. Втягувала в себе повітря, терла шию, яка трохи боліла від сильного стискання невидимого ворога, і з жахом спостерігала за дивним перетворенням.

На картині, коли я зиркнула на неї, не було Імператора, але поступово його обриси почали з'являтися там, неначе проявлятися. І що було несподіваним - він проявився не обличчям до їдальні, а спиною! А потім почав повільно рухатися вглиб картини, підіймаючись неначе по схилу невеликого пагорба до чорного замку, котрий служив на цьому полотні фоном. Він справді рухався. Я навіть моргнула кілька разів спеціально, щоб прогнати видіння. Але це не було видннням.

Отже, на мене напав Імператор із картини? Пригрозив, наговорив якихось незрозумілих слів і зник? Не повністю відновився магічно - це він про минулий раз? Коли стояв переді мною живою людиною з плоті і крові? То він живе в картині? В тому замку? Питань було більше, ніж відповідей.

Але той Імператор, якого я бачила на “посвяченні” в адептки був видимий, повністю спокійний і не хвилювався про те, що коли-небудь зникне. Хоч вони з портретом були обидва на одне лице…

- Він уб'є тебе, - раптом почула я тихий голос, шарпнулася, перелякано підскочила.

Це говорила щезниця, котра сиділа в клітці. Все так же дивлячись в нікуди своїми великими чорними очима.

- Спочатку пограється, бо любить таке… Потім виснажить морально і фізично, а потім уб'є. Звичайно, якщо ти будеш не тією, якою він тебе вважає. Але якщо ти та сама, яку вони чекають, то… Я тобі не заздрю. Навіть моє існування в клітці видасться тобі щасливим відпочинком…

- Хто це - він? - спитала я обережно, радіючи, що щезниця розмовляє зі мною. 

- Імператор, - знизала вона плечима. Підібрала хліб із підлоги й жадібно запхала його в рот, почала жувати. 

- Поки він не бачить - вона кивнула в бік картини, - можу говорити. А коли з'явиться, вибач, але змушена буду тебе вбити. Ти співчутлива дівчина, але я теж хочу жити. Хочу дожити до того моменту, коли Темні Хованці прийдуть сюди й зітруть все навколо з лиця землі! - її очі блиснули ненавистю.

- Імператор? Ти говориш загадками. Цей чоловік, котрий напав на мене зараз, невидимий, ти чула його? І вчора, той… це був Імператор?

- Ну, так, - знизала дівчина плечима. - Він скрізь. Хіба що на тих територіях, куди ще не сягнула Імперія, його трохи менше, ніж тут. Невже ти не бачиш? Він збирає…

Раптом дівчина замовкла, поглядом чорних бездонних очей втупившись у картину поруч з кліткою…