Розділ 9

Минуло два дні в Домовині, під час яких нічого не відбувалося. Точніше, сталося чимало, але я лише спостерігала і вирішила поки що не втручатися в жодні дивні події і не звертати уваги на незвичайні речі, які я помітила навколо себе…

Навіть бідній щезниці вже не кидала хліба, хоча серце в мене обливалося кров'ю, коли бачила її бліде обличчя з закам'янілим поглядом. Все-таки, напевно, її чимось годували, раз вона не померла там ще, в тій клітці. Але таке знущання було поза моїм розумінням, моїм сприйняттям правил ведення війни, поводження з полоненими, взагалі, людських і людяних вчинків…

Так, він мав рацію, той чоловік, що видавав себе за Імператора. Чи сам Імператор? Не знаю. Поки я не розібралася і не впевнилася в тому, що він і є Імператором Обержалієм, віри йому не йняла. А це значить, повинна була побачити Володаря, як я казала Вірзі, “вживу”.

У день, коли Володар прибув до нашої Домовини, всіх нових дівчат першого року зібрали в окремій кімнаті, наказали сидіти тихо і чекати своєї черги. Викликали до Імператора по одній. І ті, хто йшов, вже не поверталися назад. Напевно, їх відпускали до своїх кімнат. 

Он як! А я думала посвята в адептки і бранки буде урочистою, помпезною, з дифірамбами Імператору і повчаннями для адепток. А тут якось по-іншому все відбувалося.

Чесно скажу, сиділа я, мов на голках, хвилювалася. Смикала нервово кінці мотузки, якою була підперезана моя довга балахониста сукня, і роздумувала над тим, яким же чином Імператор накладає своє плетіння на адепток? І чи можна цьому якось опиратися?

Я вітчимовому магічному плетиву опиратися могла через раз. Зовсім була невправна у цій справі. А він же був дуже слабким у магічному плані. Тож, зрозуміло, опір Імператорові, найсильнішому магові нашого світу - справа безнадійна.

Боялась я. Дуже. Втратити саму себе. Стати не тією, якою є насправді. Не собою бути, а маріонеткою, лялькою в руках будь-кого. А Імператора найбільше. А ще після того випадку зі щезницею, зовсім втратила впевненість у собі. 

І мене, звичайно ж, викликали останньою. Двадцять п'ятою, бо аж стільки в цьому році було привезено нових дівчат у Домовину. Недарма Вірга раділа. Армія Імператора поповниться чималою кількістю бранок, коли вони закінчать навчання. Адже одна бранка варта була цілого загону сильних воїнів.

Мене відвели до великого залу, в якому я ще не бувала. Повністю порожній зал. Без вікон. І там стояв трон. Справжній, королівський. І магічний. 

Імператор Обержалій сидів на троні, що стояв трохи на підвищенні. Цей престол, створений із чистої магічної енергії, був повністю білий, аж сліпив очі, так сяяв.

Я зупинилася біля порогу, почувши, як двері за спиною різко зачиняються, а потім і замок клацнув. Мене тут замкнули?! Разом із Володарем? Напевно, це передбачає ритуал посвяти?

Я не встигла перелякалися ще більше, як почула голос чоловіка, що сидів на троні. 

- Підійди, - наказав він утомлено.

Його вродливе й ідеальне обличчя було трохи знудьгованим. Але побачивши мене, він пожвавішав, навіть сів рівніше, бо досі розвалився в кріслі, наче не на церемонії перебував, а десь удома. 

Я ступила кілька кроків і зупинилася біля підніжжя тронного підвищення, розглядала з цікавістю правильні риси чоловіка, за якого можна було... вбити. Так. Він був справді таким. Дуже й дуже вродливим. Очей не можна було відвести. Це про нього так можна було сказати. Як дві краплі води схожий із тим Імператором, що з'явився переді мною з портрета. Можливо, це він і був? Проте нині був просто сліпучо-вродливий!

“Напевно, якесь магічне плетиво”, - подумала я мляво. А сама відчула, що ноги не тримають мене. Хотілося впасти біля ніг цього чоловіка й цілувати носки його високих чобіт, благально зазирати в очі, ловити кожен погляд і слово. 

Богине Астерело, що зі мною? Це чари? Плетиво? Але я була ще чиста. Ніхто не накладав на мене жодних магічних мотузок! Імператор до мене навіть не доторкнувся!

Проте, наче почувши мої повільні думки, він поспішив виправити це упущення. 

- Зніми сукню, - наказав Володар, і мої руки самі потягнулися до поясної мотузки.

Я швидко розв'язала вузол, відкинула мотузку геть, стягнула через голову з себе сукню і залишилася, в чому мати народила. Богине, що я роблю? А в самої щеміло серце, так хотілося, щоб Імператор похвалив мене, звернув увагу на моє тіло, забажав мене, щоб я була йому приємною не лише, як бранка, але і як жінка. Хотілося стати для нього наложницею, зробити все, що попросить, і щоб не був чимось незадоволений. 

- Непогано, - промовив він, обмацуючи погляди мою фігуру. - Ти незаймана?

І знову це запитання. Десь я його чула... Недавно… Хтось питав мене про це… 

Раптом, наче мурашки подріботіли по моїй шкірі, і я згадала. Вербовник так питав. Огидний покидьок, котрий і збоченець, і паскудник!

Тілом пробігся дрож, і мені стало невимовно холодно.

У голові зарухалися уривки думок. І чим відрізняється від вербовників цей чоловік, котрий сидить на троні? Так само користується якоюсь магією, щоб обмацати мене не руками, а поглядом! Мене ще сильніше затіпала лихоманка. Я відчула тепер не лише холод, але й огиду. І зневагу до себе, що підкорилася, замість того, щоб огризнутися чи заперечити, як завжди це робила… Якимось чином я трохи прийшла в себе. І його чари на мене вже не діяли аж так вражаюче.