Розділ 8

Хліб упав біля щезниці, просто біля збитих колін, ледве прикритих порваною спідницею. Дівчина навіть не ворухнулася. Ні поглядом, ні рухом не дала зрозуміти, що побачила моє пригощення. Сиділа непорушно, втупившись в одну точку. Мовчала.

Ці істоти дуже дивні. Вони, разом із хованцями та іншими істотами, як їх називають у нас (бо вони не люди), вважаються запеклими ворогами Імперії Норбен. Війна на кордонах нашого королівства йде дуже давно і безупинно. Скільки я себе пам'ятаю, нам розповідали про перемоги бранок і успіхи на всіх фронтах, нещадне знищення огидних ворогів, поширення правильних цінностей на захоплених землях. Імперія поступово, крок за кроком, розширювала свої території. Країна, де колись мешкали щезниці, давно була захоплена Імперією. Але вони вперто воювали проти імперської армії і на фронті, і в тилу як шпигунки. Щезниці вміли дуже гарно маскуватися. І були справді жорстокі, нещадні вороги та кровожерливі створіння. Але вони розумні, хоч і не люди. Просто інші. Принаймні, всі навколо так говорять. На малюнках у книгах вони зображені страшними й потворними монстрами. Але зараз я бачила у клітці просто замучену від тортур, побоїв та знущань нещасну дівчину. І мені справді було її дуже шкода. 

- Візьми, - шепнула я тихенько. - Я завтра ще кину. Чи пізніше, коли буде вечеря. Якщо в них тут є вечеря…

- Тут є вечеря, - сказав хтось за моєю спиною. - Але ти, як я бачу, сьогодні ризикуєш її не отримати.

Я різко розвернулася й майже уткнулася в груди високого статного чоловіка. Вродливого, широкоплечого, одягненого в святковий одяг. Волосся, чорне, як воронове крило, спадало йому на плечі хвилястими пасмами. Блакитні очі пропікали грізним і трохи здивованим поглядом.

Я відсахнулася і вперлася спиною в клітку щезниці. Ох, свята Астерело! Це був Імператор Обержалій! Власною персоною! Вже його я точно не могла ні з ким сплутати! Адже з самого дитинства дивилася на портрет Володаря на стіні в нас удома. Таке зображення мало бути в кожній родині. Імператор Обержалій був неначе членом сім'ї всіх без винятку жителів Норбену.

- В-ваша Величносте, ц-це ви? - вражено запитала я, як дурепа. Тож одразу ж ясно, що так, це він, Імператор. 

- Гм. Не знаю, що й відповісти, - криво усміхнувся Імператор. - Відкрий клітку і йди сюди! - раптом наказав він щезниці за моєю спиною. Глянув вимогливо, і я побачила, як у клітці повільно прочиняються дверцята і звідти виходить полонянка.

Що відбувається? Дівчина не була замкнена? Вона в будь-який момент могла спробувати втекти? Але навіщо тоді все це?

Крім того - Імператор! Звідки він узявся? Патронка Вірга обіцяла його приїзд аж за два дні! А він тут! Ось, стоїть напроти мене з неприємним усміхом на обличчі, примружив красиві блакитні очі й мало не іскри гніву летять із них!

- Саме тому, що ти новенька і не всього ще усвідомила і мало знаєш про Домовину, я тебе прощаю на перший раз! - промовив чоловік, підходячи до мене на крок ближче. - Але щоб не забула, що не можна співчувати ворогам, то отримаєш сьогодні невеличкий урок. Наступного ж разу, якщо це повториться, то сидітимеш поруч із нею! - він кивнув на щезницю. Та стояла біля мене така ж байдужа, як і досі. Неначе її свідомість перебувала не тут, а в іншому місці, а оболонка, саме тіло, виконувало накази цього чоловіка, якого я прийняла за Імператора. А можливо, він ним і є? Так, цей чоловік мав рацію - я надто мало знала.

- Скуштуй її крові, - зненацька наказав чоловік.

І щезниця різко схопила мою руку і вп'ялася зубами мені в долоню. Боляче вкусила й одразу ж відпустила. Але трохи крові, яка полилася з неприємної й болючої рани, залишилося на її губах.

- Молодець, гарна дівчинка, - погладив незнайомець (Імператор? Самозванець? Хто?) її по брудній шоці. - Повертайся на місце. 

Щезниця знову повернулася у клітку й сіла в тій же позі, що й досі. Навіть складки спідниці вляглися так само.

- Х-хто ви? Навіщо це все? - сторопіло розпитувала я, розуміючи, що втікати звідси безглуздо. За дверима патронки, а від цього дивного чоловіка невідомо, чого можна чекати. Він явно мав сильну і незрозумілу магію. Краще дізнатися більше про все те, що зараз відбувається.

- Ти вже сказала, - промовив чоловік. - Я Імператор Обержалій. І я стежу за тобою, - він простягнув руку і схопив мене за підборіддя, схилився близько до мого обличчя й прошепотів. - Я бачу все! Віднедавна кожне твоє слово, кожен твій рух, кожне зітхання чи сміх під моїм контролем! Не розчаровуй мене, дівчинко! У мене на тебе великі плани!

Його губи наблизилися до моїх, і їх відділяла буквально волосинка. Я відчула холодний подих цього чоловіка, який назвався Імператором. Все моє тіло неначе скувало якесь заціпеніння, і я не могла поворухнутися.

- Але зараз ти ще не готова, - прошепотів він, гіпнотизуючи мене крижаними очима. - Я не поспішатиму! Дуже довго я чекав такої, як ти! Минулого разу я все зіпсував, але цього разу в мене вийде...

Чоловік відпустив моє підборіддя, і я видихнула. Ох, виявляється, я увесь цей час навіть не дихала від жаху й огиди. Цей чоловік мене і лякав, і був страшенно неприємним, незважаючи на вродливу зовнішність. Імператор покосився на картину в їдальні, і я мало не впала від здивування: вона була порожня!

Тобто, картина в рамці, звичайно, залишалася: якийсь темний замок на горі слугував там фоном, але чоловіка, котрий знаходився на передньому плані, на полотні не було! Він зараз стояв переді мною! Ох, це якась магія? Чи я вже божеволію тут, у цій Домовині?