Розділ 7

- Чому ця щезниця у клітці? Бідолашна! Так знущатися над нещасною дівчиною - соромно! - вигукнула я, не стримавшись.

- Соромно, соромно, соромно.., - полетіли мої слова гучною і багатогранною луною під високу стелю їдальні.

Якщо й були якісь шепотіння й брязкання посуду в залі, то вони миттєво стихли. Десятки пар очей втупилися в мене та патронку Віргу на порозі їдальні.

- Цить, - гримнула на мене Вірга й, схопивши за руку, висмикнула з їдальні. Зачинила двері за нашими спинами і прошипіла. - Я забула тебе попередити! В їдальні тільки їдять! Жодних розмов, вигуків, сміху, базікання! Навіть брязкати посудом не можна! За це можна отримати покарання! Ох, боюся, тепер отримаю покарання я, що не підготувала тебе до цього! - жінка несхвально похитала головою. - І про щезницю мовчи! Це випробування!

- Яке випробування? - здивувалась я. - Це знущання! Дівчина вся побита! І ледве сидить! Напевно, голодна! І в їдальні! Дивиться, як їдять інші! Це неприпустимо!

- Ця щезниця вбила трьох бранок, перш ніж її скрутили і доставили сюди! А до того, напевно, вбила велику кількість людей і випила їхню кров! Вона ворог!

- Знущатися над підкореним і зломленим ворогом - ницо! - все одно стояла я на своєму. Була зла й обурена.

- Ніхто над нею не знущається, - гмикнула вже спокійніше Вірга. - Вона просто наша рабиня, наче експонат. Інструмент. Давно була б мертва, але її привезли сюди люди Імператора, і тепер вона служить нам. Допомагає випробовувати волю та стійкість адепток, позбавитися від зайвого жалю та співчуття. Ти недавно опинилася тут, Шарло, і не знаєш, що до ворогів слід бути нещадними й нетерпимими! Вони точно не пожаліють тебе! Вб'ють і не задумаються! Той, хто має в серці співчуття, - мусить викорінити його назавжди! Всі наші дівчата знають, що щезниця голодна й виснажена, але жодна не подасть їй їжі! Бо буде покарана!

- Яким чином покарана? - жахнулась я такому страшному і недостойному, негідному випробуванню. 

- Вона займе місце біля тої щезниці на три дні! - буркнула Вірга. - Були такі в нас, були. Навіть минулого року. Так само, як і ти, пожаліли цю дівку. Так що дивись! Це випробування вчить бути безжалісним, Шарло. Ми не просто так його придумали! Імператор наказав…

- Це придумав Імператор? - перебила я жінку. - Добрий і ласкавий?

- Я чую сарказм у твоєму голосі? - раптом вкрадливо спитала Вірга. - Ти ставиш під сумніви рішення Імператора?

В її голосі додалося металу й різкості, очі блиснули жорстоким вогнем. Вірга дивилася на мене так, неначе це саме я була ворогом Імперії.

- Ні, ні! В жодному разі! - замахала я руками, розуміючи, що не можна так емоційно сприймати все те, що бачу навколо себе. Мушу затаїтися! Бути хитрішою! - Накази Імператора не обговорюються! Він найсправедливіша людина у світі! Якщо… Якщо він так наказав, то так повинно бути…

Мій голос слабшав. У кінці я майже шепотіла…

А ще я, нарешті, побачила те плетиво! Магічне плетіння Імператора. Воно затягувало горло Вірги тонкою вишуканою ниткою, майже непомітною. Навіть схожою на павутинку, що ненароком прилипла до шкіри. Наче вишуканий зашморг на тонкій жіночій шиї… Ось воно де! Якби жінка не обурилася, якби не спливли її гострі слова на захист Імператора, то, можливо, я ніколи б і не знала, що воно справді існує, те магічне плетіння, завдяки якому Імператор Обержалій тримав бранок у покорі й змушував бути такими відданими у служінні.  

- Отак краще! - кивнула вдоволено патронка Вірга. - Закрий рота й мовчи. На перший раз я пробачу тобі! Про нашого Володаря ми завжди говоримо з повагою й шаною! Адже він найдосконаліша істота у всесвіті. Коли ти зустрінешся з ним - ти це сама усвідомиш!

Жінка прочинила двері їдальні, і ми увійшли. Тепер я намагалася не дивитися на бідну щезницю. Опустила очі долу й слідувала за патронкою Віргою. Вона провела мене до столу, де, очевидно, сиділи дівчата, відібрані цього року. Вони були ще не такі серйозні, зосереджені й навіть байдужі до всього, що відбувалося навколо, ніж старші адептки за іншими столами.

Я побачила і тих двох вже знайомих мені дівчат, з якими сюди їхала. Вони обидві зацікавлено поглянули на мене. І Вірга вказала мені місце якраз біля однієї з них, тієї дівчини з хитрим поглядом.

Я мовчки сіла і почала їсти, ні на кого не дивлячись. Через кілька хвилин трохи опанувала обурення й гнів у собі й почала тихцем роззиратися.

Зал їдальні був великий, з високою стелею, так само заґратованими вікнами, як і в моїй келії. Тут стояли три довгі столи, за якими сиділи дівчата, очевидно, трьох років навчання. Окремий невеликий стіл з більш вишуканими стравами знаходився біля вікон. Туди попрямувала Вірга, очевидно, там обідали патронки Домовини. Я побачила незадоволене обличчя старшої наставниці Драфени, котра почала щось незадоволено шепотіти Вірзі…

- Це ти нас сьогодні врятувала? - раптом почула я тихий шепіт поруч. - Як тебе звати?

Моя сусідка робила вигляд, що п'є воду, а сама зиркала на мене над склянкою.

- Шарлак… Шарла, - прошепотіла я своє неповне ім'я, не хотіла й тут чути кпини в свою адресу. 

- А я Ґрота. Ми з Дажерою згадували тебе сьогодні, - зиркнула вона на свою сусідку праворуч, широколицю, повновидну, знайому мені з нашої поїздки. - Сьогоднішня мандрівка до Домовини надовго запам'ятається тим бовдурам вербовникам! Ти бач, захотіли покористуватися нами! Сволоти! Я все розуміла, а дати відсіч не могла! - очі Ґроти сяйнули синім вогнем. - Але я рада, що ми тут. Давно мріяла служити Імператору. Тим більше, і магічна сила в мене немаленька, - дівчина явно пишалася собою і хизувалася. - А от щезницю ти дарма пожаліла! Нам розповіли, що цього не можна робити!