Розділ 4

Розділ 4

Ох, і розізлилась я, аж іскри в очах замиготіли! Уявила, як було б добре зараз вдарити цього покидька в огидну пику сковородою, сильно, з розмаху! Та так, щоб аж із носа поюшило! Так, я кровожерлива буваю. В уяві. Насправді, то тільки словами можу добре відсіч дати, а на ділі ніколи нікого й пальцем не чіпала. Не доводили мене ще до такого стану. Хоч і запальна я в розмовах, але не настільки, щоб мене хтось довів до стану, коли в гніві я могла б когось скалічити. Навіть ляпаса чи стусана нікому не давала, хоч інколи руки чесалися...

І тут сталося дивна річ. Вербовника раптом як тіпонуло, аж голова в нього смикнулася. Він відлетів до дверцят карети від мене, неначе його й справді хтось добряче вдарив у пику. І з носа кров потекла! От, чесно кажу, не брешу! Прямо аж гикнув він від несподіванки.

І той другий вербовник також перестав дівчину напроти на диванчику обслюнявлювати. Відпустив її, облишив цілувати і до свого напарника повернувся, що головою хитав, на підлозі в кареті сидячи, все ніяк в себе прийти не міг. Спитав його здивовано:

- Ти чого, Варісе? Що сталося? Ця дівка не підкорена? Це вона тебе так вдарила?

Вони обоє вшнипилися в мене. А я сиділа в кутку, як і раніше. Навіть і сукню толком не могла поправити, де в районі грудей той покидьок мені її розстібнув. Кажу ж, пута на мені лишалися, як і раніше, обидва плетива! Але якимось чином я змогла вплинути на головного вербовника, вдарити його не рукою, а… Тут моя фантазія дала збій. Не знаю, чим його вдарило. І чи справді я це була?

- Та наче й не вона, - сів рівніше той вербовник, котрого його напарник Варісом назвав. - Я ж магічні плетива, як завжди, накладав, то бачу, що вони на місці. Дивно, - він витер рукавом кров під носом, скривився. - І дівка якась дивна. Сидить наче, як підкорена, а насправді від неї, з її боку удар був, - він ще раз витер долонею кров, ще більше її розмазавши по обличчю, поглянув на скривавлені пальці і поморщився. - Щось мені розхотілося цілуватися з цією потіпахою. І взагалі. Я казав же, що в кареті не варто. А ви - швидше, швидше! Зараз у ліску зупинимося. Добре, що є ще одна, - він глянув на дівчину, що сиділа на моєму диванчику, тільки в іншому кутку.

Він погукав візницю, наказав зупинитися у лісі, який незабаром замиготів деревами у вікнах карети. Відмовлятися від, очевидно, приємного бонусу після вербування дівчат, який, як я підозрювала, у цих покидьків був традицією, ніхто не збирався. Навіть після такого прикрого непорозуміння, як дивний удар в пику.

Вербовники витягнули двох сплутаних магією дівчат, які зовсім не опиралися, з карети, а мене залишили одну. Так, вони добре знали, що я не втечу, бо плетива тримали сильніше кайданів. А самі попхалися на галявину біля дороги, щоб знову чіплятися до моїх подруг по нещастю. Може, якась із них, а то й обидві, були задоволені і від того, що їх відібрали в Домовину для самого Імператора, і від того, що зараз їх обіймають і цілують, а також обмацують ці паскуди, але я цього не знала. Можливо, вони всередині себе перелякались і злі й роздратовані, а зробити нічого не можуть. Мені дівчат було все одно шкода, і на цих покидьків злість ще зовсім не вляглася! Навпаки, загорілася з новою силою! Здорові мужики, а знущаються над безпомічними дівчатами! От, було б добре, щоб на них зараз налетіли бджоли! Дівчат не чіпали, а їх добряче покусали! Особливо в губи, щоб порозпухали, як вареники! І щоб ці мерзотники надовго запам'ятали цей день! Щоб довго ще не могли ні з ким цілуватися!

Як тільки я так подумала - почулися за стінами карети крики та відбірна лайка. Почали повз вікна карети бігати вербовники, всі троє, та розмахувати руками. Тут я знову в ступор впала. Тепер вже від здивування. Невже? Невже мої бажання здійснилися? Ох, що ж це таке було?

Але раптом я відчула страшенну втому і слабкість. Навалився на мене сон - і я раптово заснула. Не знаю, що далі було. Бо отямилась я вже в Домовині.