Розділ 3

Розділ 3 

Вітчим отримав свої гроші і одразу ж рвонув геть, сволота, напевно попер до таверни. Напиватися. Проп’є гроші за кілька днів - ось така і є моя ціна. Капшук із золотом, пропитий за пару днів ненависним вітчимом. Я ледве не сплюнула йому вслід.

Вербовники з чималенької кількості дівчат відібрали всього трьох. І мене в тому числі. От не пощастило.

Яким був критерій відбору - залишалося загадкою. Але всі ми троє, як я оцінила, були високі, міцні, не худі, фігуристі. Чорняві також. І очі мали блакитні. Може, це критерій краси у них там, в Домовині? Не знаю, але все це почало мені все більше не подобатися, коли на нас із дівчатами накинули плетіння.

Дивне плетіння. Воно майже не відчувалося. Наче й волю мою ніхто не підкорював. Бо я знала ознаки і силу плетив для покори. Вітчим за кілька років мене обплутав так, що поки не навчилася оминати його гидкі магічні мотузки, то дуже намучилася, он, і досі залишки відхаркую...

А це плетіння лягло на плечі легко, оплело серце, зазирнуло в душу і наказало йти. До Домовини. І мене аж потягнуло туди. Вербовники тепер і не боялися, що ми повтікаємо чи загубимося. Бо привело б це плетиво нас до місця призначення навіть уночі і з зав'язаними очима. 

- Сідайте у бричку! - наказав головний. І ми всі троє посунули на свої місця у просторій критій кареті, яку чомусь він називав бричкою. - Ти, Краме, кіньми прав, а ми… Сам знаєш! - він загиготав. - Я потім тебе заміню. І ти теж матимеш змогу…

При дорозі вже нікого не було, дівчата зі супутниками, якщо були такі, всі порозбігалися хто куди, щасливі, що цього року їх не завербували. Деякі з них згодом вийдуть заміж і оминуть таку долю, а декотрі наступного року знову тут стоятимуть, чекатимуть перевірки і вербовників з Домовини. Імператор поповнював свою армію регулярно й незмінно вже багато років. Адже й війна з Тіньовими Хованцями тривала довго і вимагала нової крові.

Вербовників цього разу було троє. Один правив каретою, інші двоє верхи приїхали. Ці двоє зараз неквапно спішилися, прив'язали коней позаду карети. Один із них незадоволено сів на передок, правити кіньми, був візницею. Інші ж двоє влізли в карету і сіли між нами. Я опинилася в одному кутку, незнайома широколиця дівчина в іншому. А напроти розмістилася ще одна, мала тонкі губи і хитрий погляд. Може, теж втекти задумала? Невже і в мене все на обличчі написано? Я швидко зробила простакуватий вигляд, почала розглядати потерту оббивку диванчиків. Між мною і широколицею дівчиною сів головний вербовник. Навпроти, біля хитрої дівчини, вмостився другий. 

Карета рушила. За нею бігли прив'язані коні. Дивно було те, що чоловіки не їхали верхи, як досі, а повлазили до нас у карету. Ех, я дурна була, спочатку не просікла, що й до чого, а потім, як дійшло до мене…

- Ну що, дівчата, хочете в Домовину потрапити? - спитав головний, масним поглядом обмацуючи мене. 

- Так, - нескладно проговорили ми.

Але ж і справді хотілося! Плетиво, яке нам накинули на плечі, було бездоганним! Я намагалася розплутати вузли, які бачила досить тьмяно. Але не виходило - хтось затягнув їх на славу. 

- Приїдемо незабаром, - ласкаво пояснив головний, кожній зазираючи в вічі. - Дві години - і ми там. Але, знаєте, робота вербовників - не цукор. І ви якось нам цеє, гм, подякувати повинні, чи що? - він загиготав, другий вербовник, бородатий і трохи молодший, теж почав щиритися. - Адже веземо вас до самого, вважайте, Імператора! Тобто, спочатку, звичайно, в Домовину. Там вас навчать всьому, що треба. А потім йому служити будете! На м'якому спати, добре їсти, в гарному одязі ходити!

Чоловік почав розповідати, яке чудове і щасливе у нас буде життя спочатку в Домовині, а потім і в палаці самого Імператора, коли ми закінчимо навчання і станемо бранками Великого Обержалія. 

Ми троє зачудовано слухали, порозвішували вуха, дурепи. Навіть я кинула на деякий час невидиме плетіння на шиї смикати, намагаючись його розплутати. Отак ця дивна магія діяла на нас. І до Імператора захотілося просто неймовірно! Служити йому, вчитися в Домовині, щоб кращою стати, щоб відібрав для служіння в імператорському палаці! 

- Ви всі незаймані, і такими ми вас до самого порогу Імператорового храму, тобто, гм, до Домовини, і привеземо, не бійтеся! - продовжував далі головний вербовник. - Ви цнотливі, і це буде важливо для вашого навчання! Ми це знаємо і враховуємо, але… Цілуватися ж можна, правда? - спитав зненацька вербовник і раптово накинув мені на голову ще одне плетиво. Я й не розібрала, яке. І двом іншим дівчатам таке ж саме.

Простягнув руку і почав розстібати ґудзики на моїй сукні. 

- Просто поцілуємося і пообнімаємося. Трохи помилуємося, красунечко! - хрипко проговорив цей покидьок, підсовуючись до мене ближче.

Я побачила, як у моїх дівчат-сусідок стали осклілими й байдужими очі, й перелякалася вже не на жарт. Напевно, зовні я такий самий мала вигляд, спокійний, тупуватий, але всередині мене зануртував просто вулкан емоцій! Злість, обурення, гнів!

Ох, я вже здогадувалася, що він хоче зробити! Адже переспати з нами вони не могли, мерзотники, не мали права, але помацати та послюнявити - запросто могли. От, напевно, вони під час своїх вербувань і користувалися тим, чим можна було. Збоченці! 

Всередині себе я ще з більшою силою почала смикати плетиво магічних підкорювальних мотузок, намагаючись розірвати пута. Але поки не виходило, бо все ускладнилося: на одне плетиво, яке першим на нас кинули, лягло друге, котре щойно головний повісив. І вони переплелися, сплуталися. А магічні плетива делікатно розплутувати треба: повільно, спокійно, щоб не нашкодити собі. А якщо їх різко обірвати - то невідомо, що може статися! Може й нічого, а може, й без голови залишишся!