-48-

Ліам вів машину впевнено, але мовчазно, але ця його загадковість була сповнена якоїсь особливої ніжності та романтики і зовсім не лякала. Я спостерігала за його профілем, підсвіченим вогнями зустрічних авто, і відчувала, як усередині розливається дивний спокій. Мені було добре поруч з ним. 

— Ти хоча б натякнеш, куди ми їдемо? — порушила я тишу, зручніше вмощуючись у сидінні. — Бо за останні пів години я встигла придумати щонайменше десять сценаріїв, і жоден із них не пояснює, чому ти такий таємничий.

Ліам лише ледь усміхнувся кутиком губ, не відводячи погляду від дороги, але я помітила, як його пальці на кермі ледь помітно розслабилися.

— Якщо я скажу, це вже не буде сюрпризом, Терезо. Терпіння — не найсильніша твій бік, чи не так?

Я фиркнула, намагаючись удати невдоволення, хоча насправді насолоджувалася цією грою. Бо нарешті ми могли спокійно проводити час разом, не оглядаючись назад, не боячись, що десь поруч Джейн чи хтось з її кола. Тепер були лише ми і наші відносини, котрі поступово виходили на новий рівень. І я щиро сподівалася, що далі буде лише краще. 

— Я просто не люблю сюрпризи. Вони зазвичай приносили в моє життя хаос.

— Брешеш, — спокійно відповів він, нарешті кинувши на мене швидкий, пронизливий погляд.

— Звідки така впевненість?

— Бо ти зараз не просиш зупинити машину. І ти мені довіряєш.

Я замовкла, бо він поцілив прямо в серце. І справді — я не нервувала. Поруч із ним те колишнє відчуття постійної загрози просто зникало, розчинялося в теплі його присутності. Після всього, що ми пережили, я точно знала — Ліам мене не образить. 

Коли машина нарешті пригальмувала в тихому, потопаючому в зелені районі, я озирнулася довкола. Світлі будинки, акуратні газони й тиша, яка здавалася майже нереальною після всього пережитого нами хаосу. 

— Приїхали, — видихнув Ліам, вимикаючи двигун.

Він вийшов першим, обійшов машину і відчинив мені двері. Його рука, велика й тепла, одразу знайшла мою. Ми пройшли кілька кроків до будинку, який виділявся серед інших своєю особливою, затишною аурою. Великі панорамні вікна, крізь які лилося м’яке бурштинове світло, робили його схожим на маяк посеред нічного океану.

Я завмерла, боячись навіть дихати.

— Ліаме, що це? Де ми?

Він став поруч, і я відчула, як він трохи напружився. Його впевненість на мить похитнулася, поступившись місцем тривозі. Він нервував, бо я нервувала. 

— Я продав той старий маєток, Терезо. Весь цей скляний холод, де кожна стіна нагадувала про Джейн  тиснула на мене і я зрозумів, що то більше не мій дім. 

У моїх грудях розлилося озерце ніжності та тепла. 

— І тоді, я купив цей будинок, — продовжив він, підходячи ближче, так що я відчула аромат його парфумів. — Це можливість для нас спробувати побудувати щось спільне. Тут немає минулого, немає спогадів про погане. Тут буде все нове і лише наше. Тільки, якщо ти цього захочеш.

Сльози заблистіли в очах. Я дивилася на нього — на людину, яка пройшла крізь пекло, щоб стояти тут і пропонувати мені таке і не могла не думати про те, як же мені пощастило. 

— А якщо я скажу “ні”? — прошепотіла я, хоча відповідь уже давно жила в моєму серці. 

— Тоді я продам його наступного ж ранку, — серйозно відповів він, торкаючись моєї щоки. — Це місце не має значення без тебе. Воно оживає лише тому, що ти стоїш поруч.

Я більше не могла тримати дистанцію. Я зробила крок вперед і міцно обхопила його руками, ховаючи обличчя на його грудях, слухаючи, як шалено б’ється його серце в унісон із моїм. Ліам завмер на мить, а потім його руки, сильні й надійні, обхопили мою талію, притягуючи так близько, що ми стали одним цілим.

— Я хочу цього, — видихнула я йому в плече. — З тобою я готова йти хоч на край світу.

Він відсторонився лише на мить, щоб зазирнути мені в очі. Його погляд був наповнений такою ніжністю, що в мене перехопило подих. Ліам нахилився, і його губи торкнулися моїх — спершу обережно, ледь відчутно, а потім глибше, вимогливіше. Це був вдячний, щирий, відвертий поцілунок в якому я загубила і знайшла себе. 

***

Вечір плавно перетік у ніч, але ми не поспішали освоювати новий простір. Повернувшись до нашого тимчасового помешкання, Ліам одразу попрямував на кухню, заборонивши мені допомагати.

— Сідай і просто будь красивою, — скомандував він, киваючи на високий стілець.

— Ти виганяєш мене з кухні? Це дискримінація, — засміялася я, але все ж підкорилася.

Спостерігати за тим, як він готує, було окремим задоволенням. У його рухах була якась первісна мужність, краса і та аура, яку я обожнювала в ньому. Ножі, спеції, вогонь — усе підкорялося йому. Я бачила, як разом із кожним рухом до нього повертається та частина душі, яку намагалися вбити і Джейн, і Маргарет зі своїми підступами, а тепер ще й судове слідство та засідання, котрим здавалося немає кінця. 

— Я скучила за тобою таким, — тихо зізналася я, крутячи в руках келих вина, котрий мені подав Ліам трохи раніше. 

Він на мить завмер, опустивши голову, а потім обернувся. У його погляді промайнула така любов, що в мене защеміло в грудях.