-40-

Приходячи до тями, перше що я відчула — це холод. Він просочився крізь одяг, заповзав під шкіру, змушуючи кожну клітину мого тіла дрібно тремтіти. Я розплющила очі і побачила, що наді мною розлилося неосяжне, брудно-сіре небо, яке, здавалося, от-от упаде на землю проливним дощем. Прохолодний вітер, просякнутий запахом іржі та річкового намулу, бив у обличчя, розганяючи залишки туману в голові. Я відчула вагу ланцюга на своїх зап’ястях — хтось приковував мене до залізної опори старого ангара. 

Я підійняла голову настільки наскільки дозволяла мені біль в кожному м'язі і побачила сестру. Джейн стояла за кілька кроків від мене. Вона дивилася на горизонт, де ледь починало сіріти, і повільно випускала дим сигарети. У цьому передсвітанковому світлі вона здавалася чужою, майже нереальною. Її витончений силует на фоні розрухи та промислового звалища був ніби з іншого світу і танув в променях нового дня. 

— Ти завжди була занадто сильно прив'язана до речей, Терезо, — тихо промовила вона, побачивши, що я прийшла до тями,  — до спогадів, до батьків, до Ліама. Ця прив'язаність тебе і згубила.

Я спробувала сісти, але ланцюг різко смикнув руку назад. Метал обпік шкіру, залишаючи по собі тупий біль. 

— Ти говориш про прив'язаність так, ніби це хвороба, — мій голос був ледь чутним. — Але ти сама прикута до своєї ненависті сильніше, ніж я до цього причалу. Навіщо тобі я, Джейн? Ти ж отримала свободу, про яку мріяла.

Вона нарешті повернулася. У її очах не було ні люті, ні каяття — лише глибока, бездонна порожнеча. І до мене прийшло розуміння, що я її зовсім не знаю, ніколи не знала. Ми були дві паралелі і такими і залишимося. 

— Свобода без глядачів не має сенсу. Я хочу, щоб він побачив, як ти згинеш через нього, через його впертість. Я хочу, щоб він зрозумів, що не варто було обирати тебе. Ні в цьому житті, ні в наступному, бо ти слабка і такою і залишишся. 

Джейн говорила це таким байдужим тоном, неначе їй і справді було все одно на те, що хтось може постраждати від її жаги до незрозумілої нікому помсти. 

Та тільки-но я хотіла щось їй відповісти, як здалеку донісся наростаючий гуркіт мотора. Світло фар блиснуло, освітлюючи силуети іржавих кранів. Машина загальмувала зі свистом і з неї вийшов Ліам. 

Коли я побачила його, то моє серце боляче стиснулося. Він виглядав людиною, яка щойно пройшла крізь пекло і не впевнена, що зможе повернутися назад. Його погляд зустрівся з моїм, і в ту саму мить я відчула скільки у ньому було відчаю, провини й безнадійного кохання, що мені захотілося закрити очі, аби не бачити його страждань. Я не знала як і чому він опинився саме тут (хто його випустив і як), але хвилювалася. Бо поведінка Джейн говорила про те, що вона готова на все, аби завдати нам болю. 

— Стій там, де стоїш, Ліаме! — голос Джейн був грубим, нахабним. Вона ривком підняла мене на ноги, притиснувши дуло пістолета до моєї скроні. Я відчула, як її рука тремтить, але не від страху, а від збудження. Їй подобалося це — ходити по краю прірви, маючи владу над життям інших. 

— Відпусти її, Джейн, — Ліам говорив майже пошепки, але кожне слово було сповнене люті та гніву. — Ти виграла. Ти всіх нас переграла. Забирай флешку, забирай усе, що залишилося від мого життя, але не роби того, про що шкодуватимеш вічність.

— Шкодувати? — Джейн гірко засміялася, і цей звук рознісся над річкою, наче крик пораненого птаха. — Я шкодую лише про те, що дала тобі шанс стати кимось іншим. Ти ж знаєш, Терезо, ким він став заради своєї родини? Злочинцем. Він приховував правду, відмивав гроші, якими потім купували життя і смерті. Ти справді хочеш бути з людиною, чиї руки по лікті в тому ж бруді, що й мої?

Я подивилася на Ліама. Він не відвів очей. Він стояв перед нами — беззбройний, відкритий, готовий прийняти будь-який вирок. І він не заперечував слова Джейн. Він і справді був тим, що про нього говорила сестра. Моє серце стислося від болю, страху та нової правди. Я не могла повірити, що Ліам зробив би комусь боляче навмисне. 

— Я знаю, хто він, — сказала я, відчуваючи, як по щоках течуть гарячі сльози. — Він — людина, яка пожертвувала собою, щоб врятувати сестру. Він не ти. 

Джейн на мить завагалася. Її обличчя спотворилося, наче маска, що почала тріскатися.

— Тоді ви розділите цей фінал разом, — прошепотіла вона.

Джейн раптово відштовхнула мене, розриваючи дистанцію. Час ніби розтягнувся, став в’язким і прозорим. Я бачила, як її палець напружується на гачку, а в наступну мить пролунав постріл, наче розряд грому в ясний день.

Я не встигла навіть злякатися. У ту саму мить, коли куля вилетіла з дула, Ліам кинувся вперед. Це був не просто рух — це був порив, останній стрибок звіра, що захищає своє. Він врізався в мене, закриваючи собою, збиваючи з ніг на тверді дошки причалу. Ліам здригнувся всім тілом, але не відпустив мене. Він притис мою голову до своїх грудей, і я відчула, як його серце робить кілька потужних ударів, а потім починає сповільнюватися.

— Ліаме... — я задихалася від жаху, намагаючись піднятися під його вагою.

Джейн знову підняла пістолет, її погляд був сповнений гніву, злоби і ненависті, не зрозумілої мені. Та мабуть, я просто намагалася знайти в ній хоч краплю людяності, якої там ніколи не було. 

— Зупинися, Джейн! — крикнула я їй, але вона не послухала, направивши пістолет на нас. Та наступний постріл пролунав не з її зброї.